Спецпроект

Путін спробував себе в ролі археолога. І одразу ж знайшов!

Прем'єр-міністр РФ Володимир Путін під час відвідування археологічного розкопу на місці давньогрецького міста Фанагорія опустився на дно Таманського затоки, звідки підняв дві амфори.

Про це повідомляє РБК з посиланням на прес-службу прем'єра Росії.

Розмовляючи з журналістами, Путін зізнався, що це була його третя спроба занурення з аквалангом. За словами прем'єра, амфори він знайшов на глибині близько двох метрів.

Раніше Путін оглянув головну на сьогоднішній день знахідку на кургані Боюр-гора, який був споруджений приблизно в IV ст. до нашої ери, - склеп, облицьований цеглою з черепашнику. Поки вчені відкопали лише вхід у нього, але сподіваються, що всередині склепу будуть виявлені цінні артефакти.

Також главі уряду показали розкоп центральної частини древнього міста - акрополь, де знаходився палац правителя Боспорського царства Мітрідата VI (столицею Боспорського царства був Пантікапей на місці нинішньої Керчі в Криму - ІП).

Увагу Путіна привернув один із студентів-археологів, котрий очищав від землі знайдену амфору. Прем'єр поцікавився, якого століття посуд і що в ньому могло бути.

Археолог відзначив, що амфора датується IV ст. "А винця там немає?" - поцікавився Путін. "Звичайно, немає", - з жалем відповів студент і запропонував прем'єру спробувати себе в ролі археолога, на що той охоче погодився і протягом приблизно двох хвилин чистив землю з античного глека.

В ході візиту прем'єр підняв питання створення музею-заповідника з підводною частиною на території стародавньої Фанагорії. "Людству буде цікаво знати, що у нас є такі багатства. Думаю, будуть приїжджати з усього світу", - заявив Путін.

Не повідомляється, як довго російський прем'єр шукав амфори на дні моря і чи не були вони підготовлені зазделегідь :)

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.