Спецпроект

За кошти російського антиквара розкопували військові поховання?

На Закарпатті скаутська організація "Галицька Русь" без жодних дозволів викопувала ями на полі, що є місцем масового санітарного захоронення жертв Першої і Другої світових воєн.

Це відбувалося під час таборування в Ужанському національному парку, що у Великоберезнянському районі, повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, інформує Zaxid.net.

"На цьому місці, за свідченнями очевидців і їхніх дітей, поховано 640-650 загиблих, а учасники скаутського табору виривали тут ями, - розповів Пилипів. - Коли ми 22 липня проїжджали повз це місце, то побачили групу дітей, які лопатами викопували землю. Керівника табору на той момент не виявилося".

За словами Пилипіва, діти пояснили, що роблять ями для сміття, але, наприклад, розміри викопаних ними ям становили 2,5х3м, 1х1,5м та 1х0,5м, а викопаний ґрунт узагалі був відсутній. При чому копали не поблизу табору, а на іншому боці дороги - там, де було здійснено поховання воїнів.

Головний спеціаліст відділу захисту культурної спадщини Закарпатської ОДА Томаш Сопко підтвердив, що для проведення земляних робіт, згідно з законодавством, треба отримати спеціальний дозвіл.

"Оцінку інциденту повинні дати правоохоронні органи, до яких ми звернулися. А за земляні роботи без дозволів передбачена кримінальна відповідальність, проте, на жаль, досі немає чіткої структури органів, які б це відстежували", - зазначив Сопко.

За словами Богдана Пилипіва, сумніву у добрих намірах скаутів додає відсутність відповідей на багато запитань та той факт, що фінансував проект Федерації "Галицька Русь" громадянин Росії, "відомий поціновувач військового антикваріату".

"Федерація "Галицька Русь" не надала нам відповіді щодо того, куди поділася викопана скаутами земля, чому діти копали ями на віддалі від табору на території поховань замість того, щоб скористатися звичайними сміттєвими баками, звідки саперні лопатки часів Першої світової війни, зафіксовані на фото скаутів тощо", - наголосив Пилипів.

Він також підкреслив, що громадянин Російської Федерації, який фінансував проект Федерації "Галицька Русь" - відомий поціновувач військового антикваріату: "Усе це викликає сумнів у добрих намірах дій організаторів табору і розкопок його учасниками на місці поховань солдатів".

Нагадаємо, раніше українські пошуковці повідомили, що табір "Галицької Русі" був організований за сприяння Фонду Анатолія Лісіцина (благодійна організація, яку очолює депутат Держдуми РФ, перший губернатор Ярославської області Лісіцин - ІП).

Одним із завдань Фонду Лісіцина є популяризація російської культури у російськомовних школах Західної України. 

У квітні 2011 року Фонд Лісіцина став одним із організаторів міжнародного форуму "Меморіали Першої світової війни: спільна історія, спільна пам'ять", проведеного у Великоберезнянському районі Закарпаття.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.