Спецпроект

В Києві буде меморіальний знак Лесю Курбасу

Комісія Київради з питань культури та туризму підтримала ідею встановити бронзову пам’ятну дошку народному артисту України Лесю Курбасу.

Пам'ятний знак буде розміщено на фасаді будинку на вул. Володимирській, 23 в, в якому розташовується Національний центр театрального мистецтва ім. Л.Курбаса, повідомив голова комісії Олександр Бригинець.

"Лесь Курбас - не просто відомий театральний діяч і перший народний артист України, - зазначив Бригинець. -  Він один з опорних символів української культури XX сторіччя поруч з М.Приймаченко, М.Коцюбинським, О.Довженком та іншими видатними постатями".

Лесь Курбас - український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Перший Народний артист УРСР (1925).

1916 року Л.Курбас вступає до театру М.Садовського, де обирає режисерську діяльність. Згодом організував студію молодих акторів, з якої виріс Молодий театр (1917). З нього взяли початок кілька українських театрів.

Влітку 1920-го Курбас зібрав своїх кращих акторів і під назвою "Кийдрамте" (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Був засновником спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру "Березіль".

Театральна діяльність Леся Курбаса призвела до його арешту в Москві, після чого режисера вислали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох.

В 1957 році Леся Курбаса посмертно реабілітовано.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.