Спецпроект

УПЦ не проти перейменувати Дніпропетровськ у Катеринослав

Дніпропетровська єпархія УПЦ (МП) "не проти" повернення Дніпропетровську його історичної назви.

Про це повідомляють "Коментарі.Дніпропетровськ" із посиланням на голову робочої групи міської комісії з найменування вулиць та інших об'єктів Максима Кавуна.

Дніпропетровська єпархія УПЦ (МП) на чолі з митрополитом Іринеєм, підтримує ідею повернення місту історичної назви, заявив Кавун на прес-конференції, присвяченій 85-річчю перейменування Катеринослава у Дніпропетровськ.

При цьому уточнюється, що місто Катеринослав було названо на честь великомучениці Катерини. Мовляв, Катеринослав названий на честь великомучениці Катерини, а не царюючої тоді імператриці, тому що в той час міста не прийнято було називати прижиттєво на честь царствених осіб.

Довідка: 20 липня 1926 місто змінив назву з Катеринослава на Дніпропетровськ. Рішення про перейменування було прийнято Всесоюзним центральним виконавчим комітетом за підписом Калініна і з особистої згоди Голови Всеукраїнського ЦВК Петровського.

В часи УНР і наприкінці 1980-их висувалася ідея перейменувати місто на Січеслав, що мало нагадувало про козацький характер цього краю, але офіційно міcто залишалося з попередніми назвами.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.