Спецпроект

Польща висуне на Оскара художній фільм про Львів

На престижну номінацію Оскара Польща виставить спільну польсько-німецько-канадську кінострічку "У темряві" режисера Аґнєшки Голланд - про порятунок євреїв у підземеллях Львова.

Про це повідомляє "Ґазета Виборча".

Фільм знято за мотивами книги Роберта Маршала "У підземеллях Львова. Героїчна історія про виживання у часи Голокосту" ("In the Sewers of Lviv"). Як вважають самі поляки, їх держава вже давно не була такою близькою до здобуття цієї міжнародної нагороди.

У фільмі розповідається історію про восьмирічну єврейську дівчинку, яка після ліквідації нацистами єврейського гетта у Львові разом із іншими переховується у каналізаційній системі міста. Близько 80 відсотків стрічки події відбуваються саме під землею.

Допомагав їм переховуватись один польський працівник комунальних служб. Не безкоштовно.

Леопольд Соха, за наказом німців, виконує дрібні роботи в львівському гетто, пише "Вголос". Його не цікавить доля євреїв. Коли випадково дізнається, що кілька десятків з них планує втечу через каналізацію, він одразу бачить в цьому шанс заробити. За допомогу в переховуванні, він призначає їм високу ціну і щомісяця, не зважаючи ні на що, збирає оплату.

Але, за місяцем місяць, і він більше бачить у євреях людей, аніж євреїв. І неквапно допомагаючи їм, він щодня ризикує життям своїм, дружини та доньки. Одного дня гроші закінчились, але Соха залишився. І далі допомагав. Коли війна закінчилась і втікачі вибрались з каналізації, Соха тріумфально повідомив сусідів - "Це мої євреї!".

"Поведінка населення Галичини в часи "остаточного вирішення єврейського питання"

Фільм "У темряві" серед іншого торкає малознайому з історії Другої світової війни тему про ціну життя заручників. Якось, один із героїв стрічки вибирається на поверхню і через необережність потрапляє під арешт німецького солдата. Польський робітник допомагає йому втекти, убивши конвоїра.

Наступного дня нацисти організовують відплатну акцію, повісивши на площі Ринок у Львові п'ятдесят заручників - літніх чоловіків та молодь. Глядачі бачать їх тіла і задумуються: чи варто було рятувати одну людину ціною десятків інших? Хто відповідає за їх смерть? Чи лише німці? Адже усім було добре відомо, що за смерть німецьких солдатів доведеться поплатитися життям багатьом заручникам?

Нагадаємо, що Аґнєшка Голланд у 1992 році була номінована на Оскара за кінострічку "Європа.Європа".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.