Спецпроект

На Волині знайшли булаву Юрія Долгорукого?

Волинські археологи знайшли унікальну давньоруську булаву XII-XIII ст. Розкопки тривали у селі Пересопниця на Рівненщині.

Про це УНІАН повідомили у прес-центрі державного підприємства "Волинські старожитності".

Як зазначено в повідомленні, невеличка булава (розміром 4х5 сантиметрів) виготовлена з бронзи і покрита позолотою. Натрапили на знахідку, наглядаючи за роботою екскаватора у неперспективному, з точки зору археології, місці, де колись був старий міст.

"Знайдена булава належить до третього типу за класифікацією Кірпічнікова. Він найчастіше зустрічається у північно-східних землях Давньої Русі. Булава позолочена зовні і зсередини. Це підтверджує думку, що вона належала якомусь князеві або воєводі, а не рядовому боярину. Булава пустотіла, не залита всередині свинцем, тобто дуже легка. Тому її могли використовувати тільки як парадно-представницьку", - розповів науковий співробітник ДП "Волинські старожитності" Михайло Вашета.

За його словами, є кілька князів, які пов`язані з цими землями та північно-східними теренами Русі: засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Андрій Боголюбський. "Вони обидва бували на Волині. Можна припустити, що булава належала комусь із них або ж їхнім воєначальникам", - вважає Вашета.

Проте археологи знайшли не цілу булаву, а її уламок. Слідів деформації від удару не видно. Це дозволило науковцям зробити припущення, що булава була розбита ударом холодної зброї по вертикалі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.