Спецпроект

Помер Руслан Зайченко, один із лідерів УНА-УНСО

На 48-му році життя пішов із життя Руслан Зайченко, один із лідерів праворадикальної організації УНА-УНСО, учасник війни у Придністров'ї, один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, політв'язень у справі 9 березня 2001 р.

Руслан Зайченко народився 3 жовтня 1963 р. у м. Бар Вінницької області. У 1973 році батьки переїхали в м.Черкаси, у 1980 році закінчив Черкаську СШ №5.

Осінь 1989 р. - один із фундаторів Черкаської обласної організації Спілки незалежної укранської молоді (СНУМ).

Червень 1990 р. - Голова Черкаської обласної організації Української Міжпартійної Асамблеї (з вересня 1991-го - Українська Національна Асамблея-Українська Народна Самооборона (УНА-УНСО).

В 1990 р.учасник акції реєстрації громадян України, відродження козацтва на Черкащині, "ланцюга злуки", студентського голодування. 

1991-1992 рр. - боротьба з антиукраїнськими організаціями та кримським сепаратизмом ("поїзд дружби" до Криму).

У 1992 р. брав участь у захисті українців Придністров'я, стрілець УНСО ПМР.

Учасник поховання Патріарха України-Руси УАПЦ Володимира Романюка 18 липня 1995 року, та протестного голодування проти незаконної заборони організації.

Багаторічний голова Черкаської обласної організації УНА (УНА-УНСО), останні роки - глава виконкому партії УНА.

Один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, координатор охорони наметового містечка в м. Києві. Відбував покарання по сфабрикованій справі "9 березня". Рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи у вересні 2003 визнаний політв'язнем.

Як склалася доля засуджених за участь в акції "Україна без Кучми"

У 2004-му - координатор походу сумських студентів на Київ, один із організаторів громадянської компанії "Пора". Керівник охоронних підрозділів Помаранчевої революції.

Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІII ступеня. Урядом Придністровської Молдавської Республіки нагороджений медаллю "Защитник Приднестровья".

Навчався на 5 курсі історичного факультету Черкаського Національного університету ім. Богдана Хмельницького.

Батько двох дітей. Дружина - відома українська дизайнера Леся Теліженко.

Прощання з Русланом Зайченком відбудеться:- 12 липня 2011 року о 20-00 м. Київ, проспект космонавта Комарова 3, Лікарня №6 (Медгородок).

В ніч з 12-го на 13-те липня 2011 року тіло буде знаходитись в храмі "Покрови Пресвятої Богородиці" м. Черкаси, вул. Благовісна 54 (колишній кінотеатр Зірка).

Телефони для довідок 067 284 30 04, 0472 38 34 73 - отець Назарій.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.