Спецпроект

70 років погрому євреїв у польському Єдвабному

Минає 70-та річниця погрому євреїв у підляському містечку Єдвабне. Знищення єврейських жителів цього населеного пункту, що розташований неподалік місцевості Ломжа, здійснено 10 липня 1941 року.

Про це повідомляє Польське радіо.

З 2000 року слідство у справі погрому вів Інститут національної пам'яті Польщі. Через три роки справу було закрито.

Слідчі вказують, що поляки відіграли вирішальну роль у цьому вбивстві, хоча підбурювали їх до цього німці. Про це нагадує прокурор Радослав Ігнатєв:

"Встановлено однозначно, що безпосередніми виконавцями злочину 10 липня 1941 року в Єдвабному була група місцевих чоловіків. Це сталося внаслідок німецького підбурювання, на що вказують незаперечні докази. Але відомо, що німці у безпосередніх діях вбивства участі не брали".

Інститут національної пам'яті вважає, що у стодолі живими було спалено 300 осіб, а 40 було вбито раніше.

У зв'язку з трагічною річницею, у Єдвабному відбулися урочистості за участю представників президента Польщі, Інституту національної пам'яті, духовенства юдаїзму та римо-католиків.
Президент Броніслав Коморовський написав у листі з нагоди річниці трагічних подій у Єдвабному, що народ жертв мусив зіткнутися з сумною правдою, що він також бував злочинцем.

Від імені Польщі президент вибачився за те, що сталося 70 років тому. Лист прочитав колишній прем'єр Тадеуш Мазовєцький.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.