Спецпроект

Археологи проти будь-якого будівництва біля Десятинної

Відбудовувавати Десятинну церкву не можна не лише через те, що це суперечить міжнародному і українському законодавству, але й тому що на Старокиївській горі неможливе жодне будівництво.

Про це йдеться у листі-заяві Спілки археологів України, надісланому голові комісії Київради з питань культури і туризму Олександру Бригинцю.

Так зване відтворення Десятинної церкви є прямим порушенням норм світового памяткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії з консервації й реставрації пам'яток і визначних місць, Хартії з охорони та використання археологічної спадщини, Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини, Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини.

Її положення вимагають збереження автентичних пам'яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій) цих пам'яток.

"Спершу мова йшла про відбудову Десятинної церкви на її колишньому місці. Тепер виникла нова ідея - побудувати іншу церкву не на підмурках Десятинної, але в рамках Старокиївської (Києвої) гори, однак цього категорично не можна робити", - заявив Бригинець.

Археологи пояснили, що будівництво на горі неможливе, бо Старокиївська гора - всесвітньо відома пам'ятка та ключове місце для вирішення питання про походження Києва. Її територія є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення.

Унікальний шар гори містить пам'ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньословянського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні та братську могилу захисників Києва 1240р.

Також археологи звертають увагу на те, що будівельні роботи можуть зашкодити найстаршому дереву Києва - липі, що росте поблизу мурів Десятинної церкви, вік якої становить декілька століть.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.