Спецпроект

ЮНЕСКО просить Київ визначитися з охоронною зоною

Комітет Світової спадщини на своїй 35-й сесії вирішив закликати Україну визначити зону в історичному центрі у Києві, і захистити її відповідними законами.

"Комітет ... наполегливо прость Країну-учасницю (Україну) визначити захищену зону в центральному Києві якомога скоріше", - така заява міститься у рішенні комітету зі Світової спадщини ЮНЕСКО, остаточно прийнятому 29 червня 2011 року у Парижі.

Також цим рішенням комітет наполегливо просить Україну посилити регуляторні та практичні механізми - для того, щоб достатнім виконати законодавство щодо історичного центру.

Таке рішення було прийнято на основі аналітичних звітів моніторингових місій експертів ЮНЕСКО/ІКОМОС, котрі працювали в Україні у 2009 та 2010 роках. Експерти ЮНЕСКО констатують, що Україна не може надати тих документів та даних, котрі ця організація просить уже не перший рік.

Так, ЮНЕСКО у відповідь на своє прохання не отримало від України достатньої інформації по ряду об'єктів, що будуються, котрі ця організація просила зупинити. Мова йде про ряд будівництв в буферній зоні Софійського собору - зокрема, про адресу Гончара 17-23.

Незважаючи на прохання ЮНЕСКО, українська влада саботує встановлення меж історичного центру Києва і не виробила план зі управління об'єктами всесвітньої спадщини на території Києва.

Експерти ЮНЕСКО та ІКОМОС також констатують, що Україна, попри звернення до неї, не зробила дослідження ландшафту у зоні Києво-Печерської Лаври. Аналогічна ситуація склалася з Дальніми печерами Лаври - також Україна не надала жодних документів з приводу їх відновлення та збереження.

Також Україна не надає плану консерваційних робіт, котрі зараз тривають на Андріївській церкві.

Як відомо, комітет з охорони Світової спадщини складається з 21 країни, котрих вибирає генеральна асамблея країн-учасниць Конвенції з охорони культурної спадщини.

У список Світової спадщини входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Україна у Світовій спадщині представлена шістьма об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, резиденцією буковинських православних митрополитів у Чернівцях, історичним центром Львова, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

Кілька тижнів тому ІКОМОС висловив занепокоєння щодо можливої забудови фундаментів Десятинної церкви.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.