Спецпроект

Львівська влада вшанувала загиблих червоноармійців

На Брюховицькому цвинтарі Львова за участі чільних представників влади міста і області перепоховали солдат Червоної армії, загиблих у Другій світовій війні.

Про це повідомляє прес-служба ВО "Свобода".

У церемонії перепоховання взяли участь голова Львівської обласної ради, заступник голови ВО "Свобода" Олег Панькевич, голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, заступник міського голови Львова Василь Косів, студенти Академії Сухопутних військ, представники громадськості.

Священики відслужили чин похорону та панахиди.

Було здійснено перепоховання останків чотирьох радянських воїнів, виявлених працівниками комунального підприємства Львівської облради "Доля" під час пошукових робіт.

Це останки двох солдатів-прикордонників, загиблих 1941 року, знайдені у Сокальському районі, та останки двох солдатів, які загинули у "Бродівському котлі", знайдені у Золочівському районі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.