Спецпроект

Померла Анна-Галя Горбач - популяризатор України в Німеччині

11 червня 2011 року, на 88-му році життя, у німецькій Баварії померла перекладачка, популяризаторка української літератури в Німеччині, відома громадська діячка Анна-Галя Горбач.

Анна-Галя Горбач (з дому Луцяк) народилася 2 березня 1924 року на Південній Буковині у селі Бродина (нині - Румунія).

Від 1941 року - на еміграції в Німеччині, там здобула освіту і науковий ступінь PhD.

Брала активну участь в роботі німецької секції Міжнародної Амністії, у 1960-80-х роках інформувала світову громадськість про політичні репресії в Україні. Була одним із співорганізаторів кампаній на захист В. Стуса, І. Світличного, М. Горбаля, В. Чорновола та інших українських в'язнів сумління, вела з ними активне листування.

Переклала німецькою мовою й видала твори Ю.Коцюбинського, Г. Хоткевича, В. Стуса, Є.Сверстюка, В. Марченка, І. Калинця, В. Шевчука, Ю. Андруховича та ін., загалом близько 50 перекладів. Упорядкувала й видала німецькою мовою кілька антологій української прози  - "Синій листопад", "Криниця для спраглих" та української новелістики про Чорнобиль.

Була ініціатором серії німецькомовних перекладів "Самвидав України". Виступала зі статтями в німецьких та українських виданнях з розвідками про українсько-німецькі та українсько-румунські літературні взаємини.

У 1995 році разом із своїм чоловіком, відомим українським мовознавцем Олексою Горбачем, заснувала видавництво "Бродина" (Brodina Verlag), яке видавало і розповсюджувало у Німеччині твори українських письменників.

Подружжя Горбачів було ініціатором створення єдиної у Німеччині спеціалізованої кафедри україністики при Ґрайфсвальдському університеті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.