Спецпроект

Міжнародна спільнота пам'яткознавців стурбована ситуацією з Десятинною

Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ICOMOS) підготував заяву щодо відбудови Десятинної церкви у м. Києві.

Текст заяви наводить сайт "Відлуння віків":

"Міжнародна спільнота фахівців з охорони культурної спадщини стурбована намірами так званого відтворення церкви Богородиці Десятинної у м. Києві. Незважаючи на пряму заборону законодавства здійснювати будь-яке будівництво на території пам'яток, зараз плануються заходи із спорудження на місці унікальної пам'ятки нової культової споруди однієї з чисельних конфесій, зареєстрованих в Україні.

Під загрозою знищення автентичні залишки як самої Десятинної церкви, так і археологічної пам'ятки національного значення на Старокиївській горі.

Ця територія (земельна ділянка по вул. Володимирська, 2 в Шевченківському районі м. Києва) розташовується в Центральному історичному ареалі міста, в архітектурній охоронній зоні, на території пам'ятки археології національного значення "Місто Володимира", занесеної до Державного реєстру нерухомих пам'яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.09 № 928 (охоронний № 260010-Н) і є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965).

Церква Богородиці Десятинна - визначна пам'ятка архітектури, археології, історії, мистецтва, з якою пов'язані важливі сторінки вітчизняної історії, була збудована у самому центрі середньовічного Києва, на території Cтарокиївської гори, унікальний культурний шар якої містить пам'ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньослов'янського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні, братську могилу захисників Києва 1240 р.

Храм, споруджений наприкінці X століття князем Володимиром Святославовичем, неодноразово перебудовувався впродовж XI-XII ст., а за трагічних подій 1240 г. був зруйнований.

Руїни проіснували до початку XIX ст., коли архітектор В.П. Стасов звів нову споруду церкви. Залишки первісної будівлі на окремих ділянках досліджувалися у XIX ст., в 1908-1911 рр., в 1938-1939 рр.

Ще один цикл досліджень здійснено 2005-2010 рр. спільними зусиллями українських і російських учених. Попри незначний об'єм збережених автентичних залишків Десятинної церкви, у ході кожного нового циклу досліджень наукові уявлення про первісний мурований храм суттєво розширилися та уточнилися, а консерваційна засипка розкопів дозволила максимально зберегти уцілілі залишки.

З огляду на це навіть відтворення точного плану церкви є дискусійним. Найавторитетніші вчені, зокрема К. Конант, М. Брунов, Ю. Асєєв, М. Холостенко, Г. Логвин та інші, створили півтора десятки варіантів її реконструкцій.

Так зване відтворення Десятинної церкви буде прямим порушенням норм світового пам'яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії з консервації й реставрації пам'яток та визначних місць (Венеція, 1964 р.), Хартії з охорони та використання археологічної спадщини (Лозанна, 1990 р.), Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини (Валетта, 1992 р.), Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною.

Положення цих актів вимагають збереження автентичних пам'яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій у гаданих первинних формах) цих пам'яток.

Масштабне будівництво на території пам'ятки неминуче призведе до значних культурно-історичних втрат. До того ж відбудова масивної споруди Десятинної церкви не відповідає сучасній містобудівній ситуації, внесе дисонанс в середовище яскравої барокової пам'ятки - Андріївської церкви ХVІІІ ст., яка зараз номінується до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Звертаємось усіх відповідальних осіб, які будуть приймати рішення про майбутнє пам'ятки, закликаємо усіх небайдужих дослухатися до думки професіоналів і діяти в рамках закону. Це має бути найголовнішою засадою у справі музеєфікації Десятинної церкви.

За дорученням загальних зборів УНК ІКОМОС від 4 лютого 2011 року

Президент УНК ІКОМОС Микола Яковина".

Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС) - неурядова асоціація професіоналів метою діяльності якої є збереження і захист культурної спадщини по всьому світі.

ІКОМОС було засновано в 1965 у Варшаві як результат Венеційської хартії. Організація базує свою діяльність на принципах, закріплених у 1964 році Міждународною Хартією зі збереження і відродження пам'яток та історичних місць.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.