Спецпроект

Борець з українцями не приїхав до Львова через "Історичну Правду"?

Сьогодні у Львові на Личаківському цвинтарі перепоховали архієпископа Теодоровича, який перед війною очолював галицьких християн вірменського обряду.

Перепоховання відбулося на "цвинтарі орлят" (поляків, які загинули у боях з військами ЗУНР у 1918-19 роках), повідомляє "Вголос".

Участь у заході взяли архієпископ Варшави Казимеж Нич, католицький архієпископ Львова Мечислав Мокшицький, заступник міського голови Львова Василь Косів та інші.

Анонсований краківський священик і антиукраїнський публіцист Тадеуш Ісакович-Залєський не приїхав.

Як повідомила сьогодні "Жеч Посполита", Ісакович-Залєський вирішив залишитися в Польщі після публікації новини про його приїзд на "Історичній Правді".

"Особливого жалю за тим, що ксьондз не приїхав, не відчуваю, - цитує "Жеч Посполіта" секретаря Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва (державний орган при міністерстві культури Польщі) Анджея Кунерта. - Хоч Ісакович-Залєський і доклався до реалізації цієї урочистої події, але безпідставно закидав, нібито ми приховуємо інформацію про поховання".

Представники української влади побоювалися, що поляки влаштують політичну демонстрацію під час заходу, тож Рада охорони пам'яті попросила, щоб поховання мало винятково релігійний характер, а на кладовищі не виступали з промовами.

Нагадаємо, що намагання перепоховати архієпископа Теодоровича на "цвинтарі орлят" тривають вже кілька років. Похованого у 1938 році на Личакові лідера львівських вірмен таємно ексгумували на початку 1970-их років його вихованці, перенісши останки до іншого склепу на комунальному цвинтарі Львова.

Через спротив українських націоналістів переговори з львівською владою щодо перепоховання тривали роками. Зрештою вона все ж дала свою згоду.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.