Спецпроект

В Олеському замку розпочався сезон лицарських турнірів

На території Олеського замку на Львівщині відкрили сезон стилізованих забав – Олеських турнірів.

Про це повідомляє Zaxid.net.

Гостей дійства розважали боями клуби історичної реконструкції, а активні учасники свята й самі вступали в бій та брали участь у різноманітних розвагах XV століття.

Сезон Олеських турнірів розпочали поєдинком ордену мальтійців та воїнів-русичів Галицько-Волинського князівства. Бій - не на показ, а на повну силу, повну швидкість та з ефективними ударами. Основне, не бити на враження, кажуть воїни. Хоча після таких поєдинків, як мінімум, синці таки залишаються.

Для гостей свята демонстрували, якими були бої у XV столітті. Перший бій - за капітана: коли падає ватажок, його військо вважається переможеним. Другий - за стяг. А третій - стінка на стінку. У XIII столітті подібним чином Данило Галицький бився на наших землях з тевтонським орденом.

Гості дійства й самі могли взяти до рук і лук, і арбалет. Цією зброєю українці теж користувалися ще з часів Київської Русі. Ходили з нею на полювання та у бій. Однак називали її на інший лад - самострілом.

Під вечір шатро заполонила французька музика, яка надихала до бою, звучала у селах на ярмарках або ж на придворних балах. Опісля відбулось велике вогняне шоу.

Такі ж подорожі у минуле чекатимуть на гостей ще у липні та вересні. Цього ж місяця організатор фестивалю Ярослава Павлюковець проанонсувала, крім Середньовіччя, ще дві теми - Шотландію і вікінгів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.