Спецпроект

У Парижі говорили про Петлюру і наслідки його вбивства

У Парижі в бібліотеці імені Симона Петлюри пройшла наукова конференція з нагоди 85-річчя вбивства голови директорії УНР.

В роботі конференції взяли участь відомі у Франції вчені, історики, громадські та політичні діячі, українські дипломати, правники, документалісти, кінознавці та журналісти, повідомляє "Укрінформ".

Фахівці відзначили неоднозначне тлумачення ролі та місця в українській історії постаті Симона Петлюри, оприлюднили результати проведених в Україні у цьому контексті громадських опитувань, обговорили обставини його вбивства і деталі судового процесу Шварцбарда у Парижі та презентували фільм Олександра Фролова "Непрощені".

Журналіст-міжнародник Ала Лазарєва під час виступу зупинилася на геополітичних аспектах діяльності Симона Петлюри та їхньому сприйнятті у Західній та Східній Європі.

Один з керівників проекту "Історична правда" та авторів українського телепроекту "Великі українці" Вахтанг Кіпіані, у свою чергу, розповів про ставлення сучасних українців до постаті Симона Петлюри.

На думку Кіпіані, постать голови директорії УНР досі розколює українське суспільство, що є передусім наслідком ефективності радянської пропаганди, хибним тлумаченням і сприйняттям історичних фактів і документів. Водночас експерт відзначив зростання рівня усвідомленого сприйняття ролі та значення Петлюри серед молоді України.

Французький адвокат Стефан Дуніковський розповів про деталі судового процесу над вбивцею Симона Петлюри анархістом Самуїлом (Шоломом) Шварцбардом у 1927 році.

На думку юриста, який кілька років поспіль досліджував в архівах Франції справу Шварцбарда, французьке правосуддя несправедливо виправдало вбивцю голови директорії УНР, на що вказують аргументація як сторони захисту, так і обвинувачення, а також логіка дій та істинні політичні мотиви французької влади.

Як убивали Симона Петлюру

Симона Петлюру було вбито 25 травня 1926 року на розі бульвару Сен-Мішель та вулиці Расіна у Латинському кварталі Парижа. Тоді пролунало сім пострилів, п'ять куль влучили в тіло С. Петлюри, три з яких виявилися смертельними. Вбивця Самуїл Шварцбард відразу здався поліції, заявивши про мотиви скоєного.

Судовий процес розпочався 18 жовтня 1927 року і набув широкого розголосу. На захист підсудного виступили відомі на той час люди, філософ Анрі Бергсон, письменники Ромен Роллан, Анрі Барбюс, Максим Горький, фізики Альберт Ейнштейн та Поль Ланжевен. Захист вів французький адвокат Анрі Торрес. Французьке правосуддя виправдало Шварцбарда, примусивши його сплатити штраф.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.