Спецпроект

Депортовані з Польщі українці створюють партію і вимагають компенсації

Українці, переселені у 1944-46 роках з Холмщини, Підляшшя та інших етнічних територій, які нині перебувають у складі Польщі, вимагають надання їм статусу депортованого народу, відшкодування моральних і матеріальних збитків, а також вирішення питань щодо перепоховання жертв політичних репресій на території Польщі та спрощення перетину кордону для цих категорій громадян.

Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться в ухвалі всеукраїнських зборів громадської організації "Конгрес українців Холмщини і Підляшшя", що відбулися у Рівному.

Відповідне звернення учасники всеукраїнських зборів адресували президенту Віктору Януковичу, голові ВР Володимиру Литвину і генеральному секретареві Ради Європи Турбйорну Ягланду.

У зборах взяли участь представники осередків Конгресу з багатьох областей України, представники місцевої влади та громадськості. Перед початком заходу відбулася панахида в пам'ять жертв політичних репресій та покладання вінка до пам'ятника вихідцям з Холмщини і Підляшшя, які загинули під час трагічних подій, пов'язаних з їх депортацією в Україну.

Як заявив голова Конгресу Олександр Боровик, настав час активної боротьби за права депортованих людей і відшкодування їм моральних і матеріальних збитків, за відновлення історичної правди та справедливості. А для цього, за його словами, слід створити партію, зареєструвавши її первинні осередки не менш, ніж у 13 областях України.

Акція "Вісла" - останній акт українсько-польської трагедії

Боровик повідомив, що відповідну роботу уже розпочато. Орієнтовна назва майбутньої партії - Конгрес Депортованих Українців (КДУ).

Довідка: Згідно з угодою між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення, до України у 1944-46 роках було депортовано майже 500 тисяч осіб українського походження з території Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Надсяння.

Переселення супроводжувалось насиллям і злочинами стосовно цих українців з боку комуністичної влади та польських збройних формувань.

В угоді акція кваліфікувалась як добровільна евакуація населення, а переселенцям на новому місці в Радянській Україні обіцяли компенсацію землі - не менше, ніж 15 гектарів на сім'ю. Однак фактично у людей відібрали в колгоспи більшість із того майна і худоби, яке вони встигли вивезти з собою.

За свідченнями архівних документів, українські переселенці залишили у Польщі 102 тисячі господарств, 461 тисячу гектарів орної землі, покинули майже 90 тисяч житлових та 160 тисяч господарських будинків, оцінених на суму 615,8 млн злотих. Вони ж залишили засіяними зерновими культурами 165,7 тисяч гектарів землі та здали на потреби Червоної Армії майна та продуктів на суму понад 17 млн злотих.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.