Спецпроект

КГБ і західні атомні монополії спільно приховували наслідки Чорнобиля

Після року інформаційної блокади Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР виявив, що для поширення потрібної інформації за кордоном можна використовувати й "клятих капіталістів", для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною.

Про це пише у колонці "Історія з грифом "Секретно" для ТСН.ua Володимир В'ятрович.

"Перше скупе повідомлення про вибух Кремль дозволив оприлюднити 28 квітня 1986 року, після тиску Швеції, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію", - повідомляє історик.

Тим часом на Заході піднімається справжня інформаційна хвиля про аварію в Чорнобилі (перше інформаційне повідомлення 28 квітня 1986 року в програмі ABC News).

Перший телесюжет про Чорнобиль на Заході (ВІДЕО)

В'ятрович зазначив, що документи КГБ показують, як керівництво Кремля намагалося з допомогою спецслужби контролювати іноземних журналістів.

Наприклад, вказує В'ятрович, першим ЧАЕС відвідали американці - аж 23 лютого 1987 року. КГБ звітував, що хоч професор Гарвардського університету Уілсон Роберт і кореспондент "Лос Анджелес Тайм" Робер Шпір з'їздили на ЧАЕС, проте виміряти рівень радіації їм не дали.

Радянська влада "для заперечення розгорнутого буржуазними засобами інформації пропагандистського галасу довкола аварії на ЧАЕС" запрошувала журналістів комуністичних видань.

"Але швидко чекісти усвідомили, - пише В'ятрович, - для поширення потрібної їм інформації можна використовувати не лише ідеологічних союзників, але й "клятих капіталістів", для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною".

Наприклад, у документах КГБ є інформація, що 24 квітня 1987 року в 30-кілометровій зоні ЧАЕС перебували журналісти американської телекомпанії СBS.

Після їхньої роботи КГБ звітував: "Знімальна група зацікавлена у висвітленні ліквідації аварії у вигідному для нас світлі у зв'язку з наміром власників атомних станцій Заходу довести безпеку їх подальшого використання".

Історик пише, що через кілька місяців від початку організованих вояжів закордонних журналістів в Чорнобильську зону в КГБ із задоволенням констатували: більшість публікацій в іноземних медіа після квітня 1987 року "мають об'єктивний і доброзичливий характер", що "пояснюється зацікавленістю західних монополій у зв'язку з тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їх країн з вимогами заборонити будівництво об'єктів атомної енергетики".

"Тим часом людей вбивала відсутність елементарних відомостей, які могли запобігти багатьом нещастям. Лише у січні 1994 року Україна прийняла Закон "Про державну таємницю", який заборонив засекречування будь-яких відомостей про екологічні катастрофи", - підкреслив В'ятрович.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.