Спецпроект

У Ольги Богомолець відкрили виставку древлянської культури з Чорнобильщини

У київському арт-холі "Кайрос" відкрилася історико-етнографічна виставка з Чорнобильської зони "Душі поліської краса".

За словами господині арт-холу Ольги Богомолець, виставка покликана зберегти і відновити дух втраченого Полісся, важливу частину древлянської культури, яка сьогодні залишилася в зоні відчуження.

В експозиціях представлені предмети культури і побуту унікальної спільноти чорнобильських поліщуків, яка зникла за один день - 26 квітня 1986 року.

Більше 160 містечок і сіл були покинуті, а історико-культурна спадщина, яка накопичувалася протягом століть, кинута напризволяще. Частину її вдалося врятувати завдяки численним експедиціям, організаторами яких став Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф при МНС України.

Неодноразово в експедиціях брали участь художники, фотографи, режисери, дослідники, письменники і просто ентузіасти. Так, практично всі експедиції супроводжувала відома українська письменниця, поетеса Ліна Василівна Костенко.

Виставлені експонати датуються XII-XX століттями і відображають культурні, духовні та світоглядні особливості чорнобильської етнічної групи, яка походить від древлян. Серед них представлені предмети з середньовічного літописного Чорнобиля XI-XII століть.

За словами директора державного центру, Ростислава Омеляшко, крім ліквідації екологічних наслідків аварії, не менш важливо зберегти культурний ареал, побут і дух народу, що жив в закритій сьогодні зоні. Сьогодні вже зібрано 42 000 експонатів, які вдалося зберегти для нащадків, вони очищені від радіації і абсолютно безпечні.

Нагадаємо, що минулого тижня Верховна Рада проголосувала за створення державного музею народної культури Полісся, куди мають увійти й експонати, зібрані Ростиславом Омеляшком.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.