Спецпроект

У ЛУГАНСЬКУ "РЕКОМЕНДУЮТЬ" ВИВІШУВАТИ ЧЕРВОНИЙ ПРАПОР УСІМ

Депутати Луганської міської ради ухвалили рішення рекомендувати вивішувати на адміністративних будівлях червоний прапор Перемоги разом з державним прапором України "щорічно в День Перемоги 9 травня".

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Окрім адміністративних будівель Луганської міськради, районних у місті рад, комунальних підприємств та установ, вивісити червоний прапор Перемоги рекомендують також підприємствам, організаціям, установам, навчальним закладам, які знаходяться на території Луганська.

"Ми виконуємо рішення, прийняте Верховною Радою", - пояснив прес-секретар Луганської міської ради, депутат Олександр Савенко.

Нагадаємо, 21 квітня Верховна Рада України проголосувала за використання копії прапора Перемоги під час святкування 9 травня. Згідно з законом, копія прапору Перемоги відповідного вигляду (ФОТО) може підніматися на флагштоках поряд з державним прапором України.

Тим часом міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко повідомив, що на будівлях посольств України за кордоном 9 травня не буде вивішуватися червоний прапор Перемоги.

Простежити розвиток інформаційної кампанії "за" і "проти" червоних прапорів на 9 травня можна за тегом "День Перемоги".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.