Спецпроект

ЧОРНІ АРХЕОЛОГИ ПРОДАЮТЬ АРХІВ УПА ЗА 500 ТИСЯЧ (+фото)

На одному з інтернет-аукціонів виставлений на продаж архів документів, пов'язаних з діяльністю Української повстанської армії. Власники оцінили його в 500 тисяч грн.

Про це повідомляє "Комерсант" у матеріалі "Цінні папери підуть з молотка".

Вчора на одному з інтернет-аукціонів невідомі розмістили оголошення про продаж архіву штабу УПА. "Близько 3,5 тис. сторінок, серед яких 6 наказів командувача Романа Шухевича, звіти про діяльність, протоколи і списки", - йдеться у ньому.

Там же поміщені фотографії великого пакету документів. Оцінили архів його продавці в 500 тис. грн.

 

Журналіст видання спробував зв'язатися з авторами оголошення, які, ймовірно, проживають у Львові, проте у відповідь прийшло лише повідомлення: "Спробую організувати зв'язок з власником".

Історики заявляють, що в документах немає принципово нових відомостей про діяльність УПА, однак підкреслюють, що вони повинні належати державі.

Директор львівського Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, до якого раніше зверталися посередники власників документів, розповів, що папери випадково потрапили до рук так званих "чорних" археологів, які проводили розкопки в лісовому масиві у Львівській області.

"Вони шукали техніку і зброю часів Другої світової війни, а знайшли ці папери", - розповів Забілий.

Архів містить як опубліковані раніше документи, так і ще невідомі історикам. Зокрема, шкільні листи Ніла Хасевича (автора пропагандистських плакатів УПА) з позначками його вчителя, укази об'єднаних груп УПА, що діяли на території Волинської області, а також звіти про діяльність підпільних повстанських груп з різних областей Галичини в 1930-1940 роках і шість наказів командувача УПА Романа Шухевича (щоправда, без його підпису).

Малюнки і плакати Ніла Хасевича (АРТЕФАКТИ)

За словами Руслана Забілого, архів не містить принципово нових відомостей про діяльність УПА, "однак для істориків важливий кожен папір".

На його думку, дії власників архіву неприйнятні: "Багато років тому люди своїми життями платили за ці документи, так що спекулювати ними просто аморально. Весь архів має бути власністю держави, а не приватних осіб".

Колишній глава архіву СБУ, дослідник історії повстанського руху Володимир В'ятрович оцінив дії власників архіву жорсткіше. "Сволота на крові героїв заробляє гроші", - написав він на своїй персональній сторінці у Facebook. На думку В'ятровича, держава повинна конфіскувати архів, а його власників притягнути до відповідальності.

Редактор інтернет-видання "Історична правда" Вахтанг Кіпіані дотримується іншої думки: "Навіть якщо в архіві немає нічого принципово нового, добірка документів в таких обсягах і за конкретні періоди є цінною. Було б добре, якби хтось викупив їх і передав в якій-небудь спеціалізований музей".

Втім, в такий розвиток подій він мало вірить: "На ринку таких цін, як 500 тис. грн за подібний архів, просто немає, тому швидше за все власники почнуть продавати його по частинах, що значно зменшить його історичну цінність".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.