Спецпроект

ФРН передала Україні дані про 150 тисяч радянських полонених (ОНОВЛЕНО)

Об'єднання "Саксонські меморіали в пам'ять жертвам політичного терору" (м. Дрезден, ФРН) передало Службі безпеки України електронну базу даних на 150 тисяч радянських військовополонених періоду Другої світової війни.

Про це повідомляє прес-служба СБУ.

Служба безпеки України бере участь у цьому гуманітарному дослідженні з 2004 року, коли між об'єднанням "Саксонські меморіали" та СБУ було підписано угоду про спільне вивчення архівних документів періоду Другої світової війни стосовно долі радянських та німецьких військовополонених.

Міжнародний проект передбачає виявлення, опрацювання архівних документів, створення електронних баз даних та обмін інформацією про радянських і німецьких військовополонених та інтернованих осіб періоду Другої світової війни.

Йдеться про німецькі документи, облікові картки німецьких таборів, документи радянських фільтраційних таборів та таборів німецьких військовополонених на території України.

Звертаючись до присутніх, заступник голови СБУ Володимир Хімей наголосив: "Розгортаючи цей проект, ми тим самим розвиваємо культуру пам'яті, яка має бути у кожній цивілізованій державі - пам'яті про своє минуле".

Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні д-р Гаймзьот Ганс-Юрген підкреслив: "Доля радянських солдат у Німеччині є  однією із сумних сторінок нашої історії. І тому для Німеччини особливе зобов'язання  - дослідити долю кожного з  тих, хто загинув у часи деспотизму та свавілля".

З часу, що пройшов після підписання угоди, ГДА СБУ здійснив масштабну пошукову роботу і поповнив базу даних стосовно 26 тисяч осіб.

Ця інформація використовується Об'єднанням "Саксонські меморіали" для створення єдиного банку даних на радянських військовополонених, сформованого за архівними матеріалами Росії, Білорусії, України та інших країн. 

Цей масштабний дослідницький міжнародний проект "Радянські та німецькі військовополонені та інтерновані. Вивчення питань історії Другої світової війни та післявоєнного періоду" німецьке громадське об'єднання "Саксонські меморіали" започаткувало за підтримки уряду ФРН у 1999 році.

Служба безпеки України у свою чергу передала представникам німецької делегації диск з інформацією на 1840  радянських військовополонених.  

Використання створеної бази даних дає змогу пришвидшити опрацювання звернень громадян, які досі не знають долі своїх рідних, і проводити пошукові роботи.

Наразі ця інформація наявна у вільному доступі в Інформаційно-довідковому залі Галузевого державного архіву Служби безпеки України, а також у всіх регіональних органах СБУ.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.