Спецпроект

Метро "Республіканський стадіон" перейменують як історично застаріле

Станція метро „Республіканський стадіон", яка знаходиться на площі біля Олімпійського стадіону, буде перейменована для уникнення плутанини серед туристів та гостей міста.

Про це повідомив голова постійної комісії Київради Олександр Бригинець після засідання комісії, де розглядалося це питання.

"Наша комісія підтримала ініціативу Метрополітену змінити назву, оскільки недоцільно мати станцію метро "Республіканський стадіон", яка носить стару назву стадіону, а не нову, бо це може дезінформувати, плутати туристів, - сказав Бригинець.

За його словами, така зміна потрібна терміново, оскільки під час Євро-2012 Київ прийматиме багато туристів, для яких стадіон буде "одним із важливих об'єктів уваги".

Депутат також додав, що проект про перейменування станції пройшов розгляд у всіх комісіях та буде проголосований на одній з найближчих сесій.

Нагадаємо, що стадіон на схилах Черепанової гори в Києві влада УРСР вирішила будувати у 1934 році - відразу після того, як столицю Радянської України перенесли з Харкова до Києва. Власне, прийнята в 1936-ому назва "Республіканський стадіон" і означала "головний стадіон республіки".

1961 рік. Центральний стадіон УРСР ще без другого ярусу. Фото з офіційного сайту спорткомплексу "Олімпійський"

Побудований на місці скромного "Червоного стадіону імені Троцького" (1923 рік) спорткомплекс мали відкрити 22 червня 1941 року, але через військово-політичні обставини він був відкритий у червні 1944 року.

У 1967 році на стадіоні добудували другий ярус. У 1981 році було відкрито станцію метро "Республіканський стадіон".

У 1996 році Республіканський стадіон указом президента Кучми було перейменовано на Національний спортивний комплекс "Олімпійський".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.