Спецпроект

У Польщі і Росії відбулися траурні заходи. Спалили опудало Путіна

У Польщі і Росії відбулися жалобні заходи, присвячені першій річниці авіакатастрофи під Смоленськом 10 квітня 2010 року.

Заходи проходять у різних польських містах цілий день, офіційна частина відбувається у Варшаві, повідомляє УНІАН.

О 7-й ранку за місцевим часом в аеропорту Окєнце, з якого злітав президентський Ту-154 рік тому, почалося богослужіння за участю родичів загиблих, представників ЗМІ туди не пустили.

О 8.41 (час катастрофи) почалися офіційні заходи. Представники влади поклали квіти до пам'ятника жертвам катастрофи на варшавському кладовищі "Повонзки".

Спогади Катерини Ющенко про Марію Качинську

У варшавських костьолах на спомин про загиблих пройшли меси. Офіційна частина закінчується о 19.00 концертом в Національній Опері.

Загалом у маніфестаціях, присвячених трагічній річниці, взяло участь біля 20 тисяч осіб, повідомляє "Ґазета Виборча".

Учасникам акції роздавали дерев'яні хрести. Фото: "Ґазета Виборча"

Від 2 до 7 тисяч осіб (дані поки що різняться) пікетували посольство Російської Федерації у Варшаві з вимогами надати правду про причини Смоленської катастрофи. Пікетувальники вигукували антиросійські гасла та під вигуки „вбивця" спалили опудало російського прем'єра Володимира Путіна.

Пізніше учасники пікету перейшли до резиденції президента Польщі Броніслава Коморовського та будинку уряду, які знаходяться поруч із посольством Росії, і скандували гасла проти президента і прем'єра, називаючи їх зрадниками.

Крім того, учасники акції також пройшли повз посольство США з вигуками "Допоможіть нам!".

Фото: "Ґазета Виборча"

У Смоленську теж відбулися траурні заходи, в яких узяли участь мешканці міста на чолі з губернатором регіону, повідомляє УНІАН.

У хвилину, коли рік тому урядовий польський лайнер торкнувся землі, учасники заходів у Смоленську поклали вінки до меморіального каменя, встановленого біля військового аеродрому "Смоленськ-Сєвєрний". Відбулася хвилина мовчання.

Другим місцем вшанування загиблих членів польського уряду і президента Леха Качиньського став смоленський костьол. До нього з самого ранку приходять жителі і гості міста, щоб покласти квіти і запалити траурні свічки.

Стенограма переговорів у диспетчерській "Смоленськ-Сєвєрний"

Костьол розрахований на 6 тисяч парафіян, але служби проходять в каплиці поряд з храмом. Будівлю костьолу півстоліття займає обласний архів, і споруда нині перебуває в аварійному стані. Одразу після квітневої трагедії почалися переговори про передачу храму у власність католицької церкви.

Завтра очікується приїзд у Смоленськ президентів Росії Дмитра Медведєва і Польщі Броніслава Коморовського.

Офіційною метою візиту голів двох держав заявлена участь у траурних заходах, присвячених роковинам квітневої трагедії під Смоленськом. Керівники двох країн також планують відвідати меморіальний комплекс "Катинь".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.