Спецпроект

Тернопіль заборонив червоні прапори

Тернопільська міська рада заборонила розміщення радянської символіки на державних установах і комунальних підприємствах міста.

Відповідне рішення було ухвалене 8 квітня на сьомій сесії Тернопільської міської ради, повідомляє УНІАН.

"Українці повинні відзначати свята без символіки неіснуючої країни. Вшановувати пам‘ять загиблих, класти квіти до пам‘ятників можна з українськими прапорами, а не з червоними прапорами імперії, яка призвела до загибелі мільйонів українців", - сказав, коментуючи це рішення, міський голова Сергій Надал.

Як відомо, раніше Житомирська обласна рада, Одеська та Севастопольська міськради схвалили використання копій "Прапора Перемоги" під час заходів із вшанування пам`яті про Перемогу у Великій Вітчизняній війні.

Кілька днів тому Львівська облрада звернулася до ВР і згаданих вище місцевих рад із заявою про неприпустимість вивішення червоних прапорів на адміністративних будівлях.

У березні 2011 року група нардепів на чолі з комуністом Петром Цибенком зареєструвала у ВР проект закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років". Документ зобов'язує органи влади та інші державні установи вивішувати на 9 травня "Прапор Перемоги".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.