Спецпроект

Возницький і Скорик виступили на захист казарми УСС в Коломиї

Інтелігенція вимагає не допустити знесення історичної пам'ятки в Коломиї - казармених приміщень легіону Українських Січових Стрільців.

Під відповідним зверненням вже підписалося більше 100 відомих осіб, серед яких Герої України, західноукраїнські митці, народні та заслужені артисти України, науковці, письменники, діячі культури та мистецтв, громадські діячі, мешканці Коломиї та Львова.

Про це "Історичній Правді" повідомили автори звернення.

Як зазначено в зверненні, мова йде про споруду по вулиці А. Чайковського в Коломиї (Івано-Франківська обл.), яка була зведена за проектом німецьких зодчих в мілітарному архітектурному стилі, з елементами європейського "палаццо", ідею якого запропонував архикнязь із династії Габсбургів

"Нині вона під реальною загрозою знесення - замість належного пошанування тих, хто вірою і правдою служив у цих стінах. І тому небайдужі громадяни міста висловлюють своє обурення й незгоду з приводу незаконної руйнації архітектурної пам'ятки давньої Коломиї", - заявляють автори заяви.

Казарми Січових стрільців 100 років тому (угорі) і тепер

"У цих касарнях містився цісарсько-королівський 66-й батальйон "Коломия" піхотного полку краєвої оборони, згодом 3-ій батальйон 36-го піхотного полку, утвореного ще в 1889-1901 рр",  - йдеться в заяві.

"За часів ЗУНР на основі коломийського підрозділу було утворено 36-й полк ім. Гетьмана Івана Мазепи, вояки якого уславилися в боях з польськими загарбниками і більшовиками в 1918-20 роках", - наголошують автори звернення.

Про те, хто причетний до знесення історичної споруди, читайте в розділі "Колонки"

За їхніми словами, з казармою, які загрожує знесення, пов'язані біографії полковника легіону Українських Січових стрільців Вільгельма-Франца Льотрінгена Габсбурга - онука австрійського імператора Франца Йосифа I-го та сотника УГА Гриця Голинського - коменданта Гуцульського куреня в 1919 р. Також звідси 15 грудня 1918-го січовики йшли на допомогу Львову.

 Солдати 3-го батальйону 36-го піхотного полку Австро-Угорської імперії біля казарм

Під зверненням, зокрема, підписалися:

Возницький Борис - Герой України, академік Української академії мистецтв

Іваничук Роман - Герой України, письменник

Скорик Мирослав - Герой України, народний артист України, лауреат національної  премії ім. Т.Шевченка, композитор 

Бенюк Петро - народний артист України

Ілова Степан - народний артист України

Карась Анатолій - доктор філософських наук, професор

Коваль Василь - кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник, завідувач ПНДЛМЕ Львівської державної музичної академії ім. М.В.Лисенка

Козаренко Олександр - композитор, професор, секретар Спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України

Ланюк Юрій - композитор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім.. Т.Г. Шевченка, професор

Максимчук Святослав - народний артист України

Мука Ярослав - народний артист України

Салюк Андрій - віце-президент Українського національного комітету ICOMOS (International Council on Monuments and Sights)

Старух Петро - народний художник України, скульптор, член спілки художників України

Стригун Федір - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка

Ясіновський Юрій - професор, доктор мистецтвознавства

Сивохіп Володимир - диригент, заслужений діяч мистецтв, генеральний директор Львівської філармонії 

Мельничук Юрій - заступник директора ЛССМШІ ім. С.Крушельницької

Горечий Стефан - голова Галицької "Просвіти" м.Львова

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.