Спецпроект

Житомир каже "ні!" дискримінації української мови

Звернення представників академічної спільноти, інтелігенції Житомира до громадськості з приводу пропонованого для обговорення Міністерством освіти й науки, молоді та спорту проекту "Концепції мовної освіти в Україні"

В редакцію "Історичної правди" надійшло прохання поінформувати суспільство про позицію науковців, які стурбовані планами влади поставити під сумнів сам факт існування україномовного освітнього простору в державі:

"Неправда, що історія нікого нічому не вчить. Нас вона вчить тому, що з країн, які вибороли незалежність за останні 100 років, лише ті процвітають, які зберегли або навіть відродили мову: Ізраїль, Італія, Польща, Фінляндія, Чехія ...

Суспільно-політичні та законотворчі дії з боку окремих державних структур свідчать про те, що вони обрали шлях послідовного повернення України під культурний та економічний вплив Росії як недавньої метрополії. Відверте сприяння лише одній конфесії - УПЦ МП; засилля російської відео-, аудіо- та книгопродукції; намагання утвердити привілейований статус для російської мови через відповідні нормативні акти; спроби скасувати дублювання фільмів українською мовою; цинічна наруга над Інститутом національної пам'яті з подальшою його ліквідацією; заперечення Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду українського народу; ревізія пантеону українських національних героїв та вилучення цих постатей зі шкільних підручників - ось далеко неповний перелік антиукраїнських дій окремих владних посадовців в останній період. Особливу увагу в процесі цього цілеспрямованого наступу, який синхронізовано з аналогічними діями російської влади, привернуто до нашої освіти.

У кінці 2010 року новооб'єднане Міністерство освіти і науки, молоді та спорту зробило черговий крок на шляху до завуальованої русифікації сучасної української освіти, оприлюднивши для громадського обговорення на своєму сайті проект "Концепції мовної освіти в Україні".

У міністерській "Концепції..." запропоноване послідовне розрізнення понять "рідна мова", "державна мова" та "іноземна мова". Серед мов національних меншин надано чомусь особливу роль російській мові: "Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна з поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською".

Викликає здивування й таке положення: "Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні". Не зрозуміло, у який спосіб сьогодні українська влада має забезпечити не вивчення, а  навчання  рідною мовою усіх національних меншин, якщо не йдеться про території їх компактного проживання.

Власне, упровадження в освітній простір України цих положень зведе нанівець усі напрацювання Української Держави в напрямі утвердження державної мови - мови титульної нації. Через 10 - 15 років українською мовою навчатимуть дітей (дошкільна, середня та вища освіта) хіба що в кількох областях України, хоч українську як рідну визнають близько 70% громадян. На основі положення "Концепції..." про вільний вибір мови навчання та мовної політики держави, яка забезпечує неперервну освіту рідною мовою, на півдні та сході країни просто не залишиться навчальних закладів з українською мовою навчання.

Переконані, що основним і найважливішим пріоритетом концепції мовної освіти в Україні має бути утвердження та розвиток української мови - визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі та є базовим системоутворювальним складником української державності й Українського народу - громадян України всіх національностей.

Вважаємо, що пропонована редакція "Концепції..." є дискримінаційною щодо української мови, спрямованою не на об'єднання, а на розкол народу України.

Переконані, що в цей відповідальний момент усі громадяни України, незалежно від етнічного походження, мають не допустити офіційного узаконення будь-якої русифікаторської політики та одностайно виступити на захист державного статусу української мови".

Підписи: Валерій Башманівський, кандидат філологічних наук, доцент; Олексій Башманівський, кандидат педагогічних наук, ст. викладач; Євген Біленький, кандидат історичних наук, доцент; Петро Білоус, доктор філологічних наук, професор; Олексій Булуй, кандидат економічних наук, ст. викладач; Святослав Васильчук, голова Житомирського обласного товариства "Просвіта"; Олександр Віленчук,  кандидат економічних наук, доцент; Вікторія Горбунова, кандидат психологічних наук, доцент; Галина Гримашевич, кандидат філологічних наук, доцент; Володимир Єршов, доктор філологічних наук; співголова ради Житомирського обласного товариства "Русское содружество"; Людмила Єршова, кандидат педагогічних наук; Вікторія Жуковська, кандидат філологічних наук, доцент; Олександр Жуковський, кандидат історичних наук, доцент; Олена Кільніцька,  кандидат економічних наук, доцент; Олександр Ковальчук, кандидат економічних наук, доцент; Микола Козловець, доктор філософських наук; Юрій Костюшко, кандидат педагогічних наук, доцент; Ірина Копоть, кандидат мистецтвознавства, доцент; Віталій Климчук, кандидат психологічних наук, доцент; Ганна Конторчук, кандидат філологічних наук, доцент; Тарас Кулаківський, кандидат психологічних наук; Наталія Куровська, кандидат економічних наук, ст. викл.; Вікторія Лясковська-Щур, голова Житомирської обласної спілки поляків України; Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор; Олександр Мосійчук, кандидат філологічних наук; Микола Москальчук, кандидат сільсько-господарських наук, доцент; Олександр Музика, кандидат психологічних наук, професор; Юлія Недзельська, кандидат філологічних наук; Ганна Пасемко, кандидат економічних наук, доцент; Володимир Піньковський, голова Житомирського обласного німецького національно-культурного товариства "Відергебурт"; Олена Поліщук, доктор філософських наук; Марина Полховська, кандидат філологічних наук; Олена Прокопчук, кандидат економічних наук, ст. викл.; Ольга Савиченко, кандидат психологічних наук; Ірина Семенюк, кандидат філологічних наук, доцент; Ангеліна Сингаївська, кандидат філологічних наук, професор; Алла Соколова, кандидат економічних наук, доцент; Галина Стародубець, доктор історичних наук, професор; Володимир Стародубець, кандидат філософських наук, доцент; Валентина Титаренко, кандидат філологічних наук, доцент; Ірина Тичина, кандидат психологічних наук; Олександр Ткаченко, кандидат фізико-математичних наук, доцент; Василь Ткачук, кандидат економічних наук, доцент; Валентина Ткачук, старший викладач; Михайло Тофтул, кандидат філософських наук, професор; Юрій Ущаповський, кандидат економічних наук, доцент;  Василь Фещенко, народний художник України; Нігора Хазратова, доктор психологічних наук, професор; Ванда Чайковська, кандидат філологічних наук, доцент; Оксана Чаплінська, кандидат філософських наук, доцент; Андрій Шевчук, кандидат історичних наук, доцент; Володимир Шинкарук, заслужений працівник культури України, професор; Оксана Шуневич, кандидат педагогічних наук; Олена Юрчук, кандидат філологічних наук, доцент; Сергій Яценко, кандидат філологічних наук, доцент; Леся Ящук, кандидат філологічних наук, ст. викладач 

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.