Спецпроект

В СРСР були засуджені близько 350 тисяч військовослужбовців, які побували в полоні

Наприкінці Великої Вітчизняної війни з фашистського полону були звільнені 1,8 млн радянських військовослужбовців. 344 тисячі з них були згодом засуджені на батьківщині.

Про це повідомив начальник управління Міноборони РФ з увічнення пам'яті загиблих під час захисту Вітчизни генерал-майор Алєксандр Кіріллін, інформує "Інтерфакс".

Він уточнив, що всі 1,8 млн звільнених із полону військовослужбовців були "направлені в спеціальні фільтраційні табори НКВС", де перевірялася ступінь їхньої провини і визначалося, чи була здача в полон добровільною і чи не було співпраці з німцями.

Саме в цих таборах були визнані винними і отримали термін більше 344 тисяч колишніх військовополонених.

Всього ж, за словами Кірілліна, в перші роки війни потрапили в полон понад 4 млн радянських солдатів і офіцерів.

Більше 5 млн радянських військовослужбовців, згідно з документами, пропали без вісті. З них приблизно 85% - це ті, хто потрапив у полон, зазначив генерал-майор.

Також Кіріллін повідомив, що "за різними оцінками, від 800 тисяч до 1 млн наших співгромадян служили у Вермахті". За його словами, в основному це були допоміжні і господарські частини.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.