Спецпроект

Імена більшовицьких героїв і далі прикрашатимуть вулиці "першої столиці"

Харківська міська топонімічна комісія відмовилася перейменовувати об'єкти, названі на честь революціонера, військового діяча часів громадянської війни Григорія Котовського та голови Президії Верховної Ради СРСР, слухняного поплічника Сталіна Михайла Калініна.

З проханням перейменувати вулиці, названі на честь Михайла Калініна, Семена Будьонного, Климента Ворошилова та Григорія Котовського до глав більш ніж 30 українських міст звернулися народні депутати від БЮТ Юрій Гнаткевич і Михайло Косів.

Зокрема, необхідність перейменувати вулиці Котовського нардепи аргументували тим, що революціонер після поразки Волинської групи армії УНР віддав наказ розстріляти 360 українських військовополонених у містечку Базар на Житомирщині.

У Харкові зараз є вулиця і провулок Котовського і вулиця Калініна. Вулиці на честь Семена Будьонного і Климента Ворошилова з карти міста зникли ще в 1958 році, заявив відповідальний секретар топонімічної комісії Олексій Хорошковатий.

"Тут нікому нав'язувати не треба, час розставить все на свої місця", - заявив голова комісії, мер Харкова Геннадій Кернес, - повідомляє сайт медіа-групи "Об'єктив".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.