Спецпроект

Глава турецького уряду шантажував Януковича Голодомором-геноцидом

Прем'єр-міністр Туреччини Ердоган категорично відмовлявся відвідувати Меморіал пам'яті жертв голодомору, що є обов'язковим для всіх офіційних візитів. Скандал і навіть небезпеку зниження рівня візиту вдалося залагодити лише після запевнення української сторони, що Голодомор більше не вважається геноцидом.

Підготовка візиту Реджепа Ердогана до Києва виявилася затьмареною конфліктом протокольних служб турецького прем'єра та президента Віктора Януковича. Турки навідріз відмовилися виконувати вимогу української сторони про відвідання Меморіалу пам'яті жертв голодомору, яке є обов'язковим для всіх офіційних візитів. Конфлікт досяг апогею в понеділок вранці, коли Анкара зажадала знизити рівень візиту з офіційного до робочого, аби глава турецького уряду не виявився поблизу пам'ятника.

Реакція гостей на протокольну церемонію не видається дивною. Туреччина, на адресу якої нерідко звучать звинувачення в геноциді вірмен на початку ХХ століття, болісно ставиться до подібних історичних подій в інших країнах.

"Те, що Віктор Ющенко в період президентства не раз просив Анкару визнати геноцидом голодомор 1930-х років, суттєво погіршило двосторонні відносини", - поділився з виданням один з українських дипломатів.

"Врятувати" візит турецького лідера вдалося в останній день - українці переконали МЗС Туреччини і канцелярію прем'єра в тому, що тепер Київ вкладає інший зміст у поняття голодомору. Учора ввечері, за дві години до вильоту пана Ердогана з Анкари, джерело в адміністрації президента підтвердив, що рівень візиту знову підвищився до офіційного, пише газета "Коммерсант-Украина".

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".