Спецпроект

Поляки визнали, що винен екіпаж. А ситуація з диспетчерами "ще не з'ясована" (ОНОВЛЕНО)

Відповідальність за авіакатастрофу під Смоленськом лежить на польській стороні, заявляє представник Польщі при МАК.

Уповноважений представник Польщі при Міжнародному авіаційному комітету полковник Едмунд Кліх заявив, що в загибелі літака президента Польщі Леха Качинського під Смоленськом 10 квітня 2010 року винна польська сторона.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

"Я переконаний, що вина в більшості причин катастрофи під Смоленськом лежить на нашій стороні. Не можна навіть заїкатися про те, що якісь провини є з російської сторони", - сказав Е. Кліх у інтерв'ю польському телеканалу tvn24. 

Розшифровку розмов у кабіні польського Ту-154 читайте тут

"Не може хороший екіпаж з хорошими приладами так сідати. Навіть якщо з землі подавали інші команди, вони були повинні знати положення літака в повітрі", - сказав Е. Кліх, відповідаючи на питання про те, чи могла інформація з диспетчерської вежі аеродрому "Смоленськ -Північний" збити з пантелику пілотів, які збиралися йти на посадку.

"Це недолік розуміння ситуації, і він означає помилки в навчанні пілотів", - відзначив Е. Кліх.  

Тим часом, якщо послухати те, що насправді говорить Кліх у інтерв'ю tvn24, то стає очевидним, що "Інтерфакс" не до кінця переклав його слова. Ось ця частина (на 5:35 хвилині): "Я впевнений, що більшість причин були з польського боку, а про причини з російського боку однозначно казати на даний момент не можна, оскільки вони не з'ясовані".

12 січня Міждержавний авіаційний комітет на прес-конференції в центральному офісі "Інтерфаксу" представив підсумковий звіт про розслідування катастрофи літака Лєха Качинського. Із звіту випливає, що головною причиною катастрофи літака став людський фактор - помилки екіпажу в умовах тиску на нього з боку високопоставлених пасажирів.

Висновки МАК викликали бурхливу реакцію в Польщі, багато політиків заявили про те, що доповідь про причини катастрофи неповний і носить односторонній характер. При цьому відповідальність за катастрофу покладали також і на диспетчерів аеродрому "Смоленськ-Північний".

Літак президента Польщі Л. Качиньського розбився під Смоленськом 10 квітня 2010 року. Всі 96 чоловік, що знаходилися на борту, загинули. Л. Качиньський летів на траурні заходи у Катинь, де поховані польські військовослужбовці, розстріляні НКВС СРСР в 1940 році.

Наcтупного тижня читайте на ІП розшифровку переговорів у диспетчерській аеропорту "Смоленськ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.