Спецпроект

В Баку на Алеї шехідів вшанують загиблих від рук радянських миротворців

Азрбайджанці відзначають траурними заходами 21-у роковину трагічних подій 20 січня 1990 року, коли в результаті військової операції з придушення заворушень загинули і постраждали сотні людей.

За традицією на річницю подій "Чорного січня" Алею шехідів (загиблих за праву справу) в Баку, де поховані жертви тих днів, відвідують десятки тисяч людей, які покладають квіти до могил, тут проводяться траурні релігійні церемонії.

Очікується, що вінок до вічного вогню на Алеї покладе президент Азербайджану Ільхам Алієв, повідомляє УНІАН .

За повідомленням Держкомітету Азербайджану у справах діаспори, яке надійшло до РІА "Новости", роковини 20 січня силами азербайджанських громад цього року відзначатиметься в багатьох країнах, зокрема і в Росії.

У ніч з 19 на 20 січня 1990 року до Баку були введені частини Радянської армії, а також внутрішні війська МВС.

Про введення радянських військ у Литву дивіться у розділі "Відео"

Приводом для цього стали події 13-15 січня, коли в Баку на тлі карабахського конфлікту та величезного притоку біженців у різні регіони Азербайджану прокотилися вірменські погроми, в результаті яких загинули 42 людини.

Операція з введення військ одержала кодову назву "Удар".

Її метою була стабілізація ситуації та припинення міжнаціональної різанини, проте, за даними створеної після подій комісії Верховної Ради Азербайджану, в результаті дій армійських підрозділів 20 січня та в наступні дні в Баку й інших містах та районах загинула 131 людина, серед яких діти, жінки і старі люди.

Поранено було 744 особи, п`ятеро зникли безвісти. Було арештовано більше 840 осіб.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.