Спецпроект

Українські історики проти спроб Угорщини знищити архіви КГБ

Угорщина планує внести зміни до законодавства, що дозволятимуть вилучення і знищення оригінальних архівних документів комуністичної таємної поліції.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР).

Угорські чиновники, які виступають за знищення архівів, називають їх "аморальними документами аморального режиму". Попри це, ці архіви є унікальними, і їх знищення надійно заховає правду як про діяльність державної безпеки комуністичного режиму, так і про страждання її жертв.

ЦДВР виступив із заявою, у які підтримав збереження історичних архівів Угорщини і засуджив спроби чиновників знищити унікальні архівні документи.

Історики вважають, що моральна оцінка діяльності комуністичного тоталітарного режиму важлива, адже засудження злочинів є однією із запорук недопущення їх повторення.

Проте суспільні оцінки не мають нічого спільного із закликами до знищення документів, що можуть бути зумовлені певними політичними впливами і прагненням сховати документальні докази.

"Нищення документів не поверне до життя мільйони невинних жертв тоталітаризму, натомість закриє від усього світу правду про злочини", - відзначив історик Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького".

"У протистоянні між демократичними і прокомуністичними тенденціями у посткомуністичному світі роль України ключова, - наголосив історик Володимир В'ятрович, директор Галузевого архіву СБУ в 2008-2010 рр. - Проголошення Україною незалежності остаточно розвалило СРСР. Те саме стосується засудження комунізму і відкриття правди про минуле. Наше приєднання до політики Східної Європи могло поставити остаточну крапку в цій справі. Тому розсекречення зазнавало значного зовнішнього тиску. Зараз же, після "упокорення" України, наступ розвиватиметься далі на Захід".

2 квітня 2009 року Європейський парламент ухвалив Спільну заяву з новітньої історії континенту. Розділ N цього документа встановлює, що без правди та пам'яті не може бути примирення. Щоб зрозуміти масштаби злочинів, скоєних тоталітарними та недемократичними режимами, варто "збирати документи та свідоцтва неспокійного минулого Європи".

Документ Європарламенту висловлює жаль, що через два десятиліття після падіння комунізму у Східній Європі багато посткомуністичних країн і досі обмежують доступ до архівних документів про діяльність колишнього режиму.

Петицію на підтримку збереження Угорських архівів можна підписати тут: http://www.ipetitions.com/petition/hungarianarchives/

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.