Спецпроект

Російський історик - проблема не в Бандері, а в міфі про існування окремого українського народу

"Треба відновити історичну справедливість. Будь-який історик скаже, що Грушевський - казкар. Але його концепція була сприйнята й іншими колишніми республіками СРСР, які таким чином легітимізують власну владу".

"За всіма критеріями, безумовно, Степан Бандера не може вважатися героєм Україні" - про це в інтерв'ю кореспонденту ІА REGNUM заявив російський історик Олександр Колпакіді, коментуючи скасування судом указу екс-президента Віктора Ющенка про присвоєння звання героя України лідерові ОУН.

На думку Колпакіді, автора книг "Внешняя разведка России", "Империя ГРУ", "КГБ. Спецоперации советской разведки", більшість населення України ніколи не вважала Бандеру героєм. "Можливо, якийсь час його вважає таким певна частина Західної України, але більшість населення його ніколи не сприймала. Навіть ті, хто захоплювалися діяльністю бойовиків УПА і тим же Романом Шухевичем, завжди з презирством ставилися до Бандери. Він продажний, дрібний, верескливий політикан, тупий, без всяких талантів: писав погано, виступав погано, поганий конспіратор, ніколи особисто не брав участі у терактах. Шухевич теж не відрізнявся великим розумом, але він хоча б був мужній, бойовик, бандит, який дійсно погубив масу народу, багато років проходив підготовку в німецьких розвідувальних школах, одним словом - був великий негідник. Це розуміють і говорять навіть самі українські націоналісти ", - заявив російський історик.

Вчений додав, що основна проблема України не в Бандері і Шухевичі.

Проблема в тому, на думку Колпакіді, що двадцять років тому Україні була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєї державністю. Ось основа".

Як зазначив історик Колпакіді, якщо Партія регіонів дійсно хоче змінити свої відносини з Росією, вона має змінити саму концепцію історії України. Скасування указу - це правильний крок, але це дрібниця, вважає експерт. "Справа не в Бандері, справа в самій концепції. Треба поміняти її, при цьому російська сторона не повинна вимагати заміни одних міфів новими. Треба просто відновити історичну справедливість. Будь-який історик скаже, що Грушевський - казкар. Але його концепція була сприйнята не тільки на Україні, а й іншими колишніми республіками СРСР, які таким чином створюють легітимацію власної влади. Мало того, ця легітимація може будуватися тільки на основі русофобії ", - вважає співрозмовник російського агентства.

До слова, REGNUM вважається інформагентством близьким до Кремля, тим показовішою є антиукраїнська брутальність слів історика Колпакіді. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.