Спецпроект

Влада Узбекистану знесла пам'ятник Герою Радянського Союзу. Москва мовчить

У Ташкенті на території Сабір-Рахімовского району, нещодавно перейменованого в "Олмазар", демонтовано пам'ятник герою Великої Вітчизняної війни, генерал-майору Сабіру Рахімову. Чотириметровий пам'ятник знаменитому радянському військовику, що стояв на двометровому постаменті, зносили шість бульдозерів.

За інформацією агентства "Фергана", уламки бетону, граніту і земля вантажили на "КамАЗи" і негайно ж вивозили. Все це відбувалося під пильним наглядом численних співробітників міліції і хокіміята (міської адміністрації).

Про те, що доля меморіалу вирішена, стало зрозуміло ще в кінці 2010 року, коли в Ташкенті раптово перейменували станцію метро, яка носила ім'я єдиного узбецького генерала Другої світової, а потім і названий на його честь район столиці. Стало відомо, що у Ферганській області теж перейменували район імені Рахімова.

Від самих узбецьких властей жодних пояснень, як зазвичай, не було. Втім, як відзначає агентство "Новый регион" , абсолютно очевидно, що всі ці дії ведуться в руслі здійснюваної президентом Ісламом Каримовим політики щодо поступового знищення російської та радянської спадщини на території Узбекистану.

Це і масове перейменування міст і вулиць з російськими і просто неузбецькимі назвами, і демонтаж пам'ятників, пов'язаних з радянським періодом. Приміром, у 2009 році в Парку бойової слави в Ташкенті було демонтовано монументи, встановлені на честь 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Сабір Рахімов служив у Червоній Армії з 1922 року. До війни він проходив службу в Туркестанському військовому окрузі, де вів боротьбу з басмачами. Під час Другої світової брав участь у боях на Західному і Південному фронтах.

У 1942 році Рахімов був призначений командиром 395-ї стрілецької дивізії, з якою брав участь в боях на Кавказі (зокрема, брав участь в Туапсинській оборонній операції). 1943-го удостоєний званням генерал-майора.

Рахімов загинув в 1945 році в боях за Данциг (Гданськ) на території Польщі. Звання Героя СРСР було присвоєно йому посмертно.

Офіційна Москва, яка регулярно влаштовувала істерики українській та грузинській владі за неповагу та нібито "плюндрування" воїнських меморіалів учасникам Другої світової війни, ніяк не відреагувала на акт вандалізму.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.