Спецпроект

Литовці сподіваються, що Росія покається і за погром у Вільнюсі

Голова сейму Литви Ірена Дягутене висловлює надію, що Росія визнає радянські злочини в Литві.

Про це повідомляє "Литовскій Курьеръ".

"Сталінські злочини, скоєні у 1941 або ж в 1991 році, для нас особливо болючі, але мені здається, що поступово, оскільки і в сьогоднішній Росії є демократичні сили, така переоцінка повинна відбутися", - сказала спікер.
 
"Росія вже визнала образи Польщі - жертви Катині, і визнала, що злочин було скоєно, і люди були вбиті. У мене є надія, що врешті-решт і те, що було в Литві - радянські, сталінські злочини - теж будуть визнані, разом із жертвами і 1941, і 1991 року", - додала Дягутене.

Литовський прем'єр Андрюс Кубілюс у вівторок сказав, що помічає, як ставлення Росії до історичної справедливості останнім часом змінюється в позитивному напрямку.
 
Уряд інформував, що у своєму листі прем'єру РФ Володимиру Путіну у листопаді минулого року Кубілюс запропонував призначити уповноважену особу, яка від імені російського уряду брала б участь у діалозі про трагічні події 13 січня 1991 року .

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.