Спецпроект

Українське суспільство і наука ще не готові до "поліетнічної" історії?

Більшість західних істориків, аналізуючи історичні події, використовують поліетнічний підхід. Національно-державництво вже 50 років на Заході поступилося місцем мультикультурній перспективі.

Таку думку висловив харківський історик, завідувач кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету Володимир Кравченко, повідомляє відділ інформації та зовнішніх зв'язків Українського католицького університету.

"Варто підкреслити, що мультикультурне бачення власної історії - це привілей демократичних та успішних країн, із розвиненим громадянським суспільством, - сказав Володимир Кравченко. - Говорячи про історію різних культур, ми швидше виховаємо в людини якість мислити самостійно і критичного та привчимо поважати іншого, замість оплакувати або прославляти історію країни".

Поряд з цим львівський історик, декан гуманітарного факультету Українського католицького університету Ігор Скочиляс зауважив, що поліетнічна історія є чимось новим і несподіваним для українського суспільства: "Професійне середовище загалом не готове  до сприйняття цього нового бачення історії України. Такий підхід є перспективним, коли досягнуто загальнонаціонального консенсусу в трактуванні подій минулого".

Ігор Скочиляс назвав приклади країн, історія яких написана з врахуванням поліетнічного підходу. "Історію Франції розглядають у категоріях культури та історії окремих регіонів, зокрема Бургундії чи Нормандії. У Великобританії це історія Шотландії, Уельсу, Англії, Ірландія. Швейцарія є конфедерацією чотирьох різних субкультур, визнаних на державному рівні. Історія в кантонах вивчається автономно, хоча також є загальні історичні сегменти в межах країни".

Натомість, київський історик, завідувач відділом джерел історії України XIX-поч. XX ст. Інституту української археографії та джерелознавства НАН ім. М Грушевського Ігор Гирич вважає, що головний виклик для сучасних українських істориків в тому, щоб вписати історію країни в європейський контекст.

"Безумовно, історію України слід викладати з урахуванням того, що українці є титульною нацією, - зазначив Ігор Гирич. - Україна має дві історичні пам'яті - українську і колоніальну. У нас є громадяни, які є українцями лише за географічним визначенням, а не за ментальними ознаками. Щоб змінити ситуацію, треба написати історію України з цивілізаційних міркувань, відмовившись від підходу, який існував навіть у нових українських підручниках поч. 90-х років ХХ століття".

Нагадаємо, що 14-15 січня у Львові відбудеться зустріч українських істориків, організована Асоціацією вчителів "Нова Доба" та Програмою дослідження сучасної України ім. Петра Яцика.

Організатори зустрічі планують обговорити проект нового посібника з історії України та укладання нової історичної політики в державі. Участь у зустрічі візьмуть близько 30 істориків з усіх регіонів України.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.