Спецпроект

В Україні 5 об'єктів у Світовій спадщині ЮНЕСКО, а у Польщі - 13

Кулиняк закликав до створення єдиного Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

22 грудня відбулося засідання Громадської гуманітарної ради під головуванням президента України.

На засіданні Міністр культури України Михайло Кулиняк виступив з доповіддю, у якій наголосив, що за результатами 34-й сесії Комітету Cвітової спадщини ЮНЕСКО, яка проходила в серпні цього року в Бразилії, список Світової спадщини поповнився 21-м новим об'єктом. Серед них - жодного з України.

Як відомо, Україна у списку ЮНЕСКО представлена лише п'ятьма позиціями: національні заповідники "Софія Київська" та "Києво-Печерська Лавра", центральна частина Львова, геодезична дуга Струве і первісні букові ліси Карпат.

При цьому Росія у цьому списку має 24 позиції, Польща - 13, Болгарія - 9, Румунія і Словаччина - по сім.

Нагадавши, що до попереднього Списку ЮНЕСКО входить 15 українських об'єктів (причому деякі з номінантів перебувають у ньому ще з 1989 року), Михайло Кулиняк підкреслив, що важливе завдання на короткострокову перспективу - завершити процес їх включення до основного списку, тобто виконати усі процедурні вимоги ЮНЕСКО.

"До 1 лютого 2011 року ми маємо виконати рекомендації Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО щодо України, схвалені на останній 34 сесії, та продемонструвати, що наша країна відповідально відноситься до взятих на себе зобов'язань та піклується про свою історичну і культурну спадщину, - повідомив міністр. - Ми маємо розробити Концепцію збереження та ефективного використання національної культурної спадщини, а також відповідну державну цільову програму замість тієї, що завершується у 2010 році".

Міністр наголосив на необхідності підвищення відповідальності та поліпшення  процедури контролю у сфері збереження об'єктів культурної спадщини:

"Наша країна повинна бути гідно представлена у Списку ЮНЕСКО. Для цього найближчим часом слід здійснити інвентаризацію та класифікацію об'єктів національної культурної спадщини в рамках створення та введення єдиного Державного реєстру нерухомих пам'яток України".

На минулому тижні в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі відбулася зустріч Михайла Кулиняка з Генеральним директором ЮНЕСКО Іриною Боковою. Було обговорено, зокрема, питання щодо підготовки номінаційного досьє стосовно внесення Заповідника "Руїни древнього міста Херсонес, 4 ст. до н.е. - 12 ст. н.е." до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.