Спецпроект

ЗАЯВА ПУТІНА НЕ ЗАСЛУГОВУЄ НА РЕАКЦІЮ - МЗС

"Ми не дискутуємо з Путіним, оскільки у нас немає підстав вважати, що те, що ним було сказано в даному конкретному контексті, є елементом державної політики".

Заява прем'єр-міністра Російської Федерації Володимира Путіна про те, що внесок України у перемогу у Великій Вітчизняній війні був незначним, не є офіційною позицією російської сторони і тому не заслуговує коментарів на державному рівні з боку України.

Про це заявив сьогодні на брифінгу начальник Департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин, відповідаючи на відповідне питання журналістів.

Як передає кореспондент ЛІГАБізнесІнформ, О. Волошин підкреслив, що Міністерство закордонних справ України відреагувало на заяву В. Путіна, хоча багато хто і звинуватив МЗС у відсутності офіційної позиції.

"Але ми не дискутуємо з Володимиром Путіним, оскільки у нас немає підстав вважати, що те, що ним було сказано в даному конкретному контексті, є елементом державної політики. В жодному внутрішньоросійському документі жодного разу в ході двосторонніх переговорів з російського боку ніхто не ставив під сумнів внесок України в перемогу у Великій Вітчизняній війні. Тому ми вважаємо для себе зайвим на офіційному рівні від імені держави реагувати на роздуми", - пояснив він.

У той же час, О. Волошин підкреслив, що позиція України в цілому полягає в тому, що перемога у ВВВ - це перемога всіх без винятку народів Радянського Союзу.

"Всі вони, а не тільки росіяни, переможці, і ми вшановуємо ветеранів незалежно від їх національності та походження. Це принципова позиція. Це все одно що дискутувати, якщо б хтось сказав, що Україні не є незалежною державою або що земля обертається навколо Місяця , а не навпаки. Є очевидний факт: український народ зробив один з вирішальних вкладів для перемоги, що було, зокрема, підтверджено тим, що УРСР стала однією з країн-засновниць ООН", - додав він.

О. Волошин також зазначив, що МЗС не має наміру штучно політизувати ситуацію і втягуватися в дискусію, для якої немає підстав. Він також запевнив, що думку В. Путіна не поділяє більшість російських громадян. О. Волошин підкреслив, що МЗС України розрізняє офіційні політичні заяви, які вимагають реагування, від "просто реплік".

"Я категорично проти дипломатії прес-служб, коли все, що відбувається в Російській Федерації, відразу стає новиною номер один в Україні. Я впевнений, що якби хтось в Україні навіть на дуже високому рівні сказав щось подібне про внесок Росії , це взагалі не стало б новиною, це ми все перетворюємо на новини, і від цього комплексу неповноцінності нам потрібно позбавлятися ", - підсумував він.

Путін заявив, що Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні і без участі України, під час "прямої лінії" з громадянами РФ, коментуючи питання, що Росія і Україна навряд чи б перемогли у ВВВ, якщо б були різними державами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.