Спецпроект

Інститут національної пам'яті фактично ліквідовано - думка Центру досліджень визвольного руху

Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично. Адже "перетворення" Інституту нацпам'яті на науково-дослідну установу - це ліквідація єдиного органу влади, відповідального за формування державної політики національної пам'яті.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Указом Президента № 1085/2010 ліквідовано центральний орган виконавчої влади - Український інститут національної пам'яті, натомість створено однойменну науково-дослідну установу (указ № 1086/2010).

"Влада вкотре відступає від загальноєвропейських принципів організації гуманітарної сфери. Останнім указом Янукович по суті завершив ліквідацію державної політики національної пам'яті в Україні",  - зазначив історик Володимир В'ятрович.

Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" розповів:

"За усталеною європейською практикою Інститути національної пам'яті створювалися в країнах, які пережили окупацію або тоталітарний режим, у вигляді органів влади і зі специфічними функціями: від розсекречення архівів каральних органів, відкриття раніше замовчуваних або спотворюваних пропагандою сторінок історії до формування концепцій підручників з історії, зміни топоніміки і люстрації".

Тому є сенс існування Інституту національної пам'яті лише як державного органу. Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично.

В Україні це означає, що ліквідовано єдиний орган державної влади, який відповідав за формування політики національної пам'яті.

Відповідно - припинено як таку державну політику в цій галузі через ліквідацію спеціальних повноважень Інституту, закріплених Положенням про УІНП та Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні". 

"Створення наукової інституції з аналогічною до Інституту національної пам'яті назвою - це глумління над функціями державної політики пам'яті, адже він засадничо не зможе чинити жодного впливу на процеси і здійснювати державну політику. Якщо ж говорити про новостворену наково-дослідну установу, то вона дублюватиме роботу інститутів Національної академії наук і в такому форматі є зайвою", - додав Володимир В'ятрович. 

На цьому тлі заяви пані Герман про "збереження" Інституту національної пам'яті виглядають або непрофесійними, або пустою риторикою для прикриття реальних наслідків, адже діяльність інституту у новому статусі не передбачає відновлення його колишніх повноважень. 

Центр досліджень визвольного руху наголошує, що за керівництва Януковича відбулася системна ліквідація державної політики національної пам'яті. Ось її етапи:

- спроби закриття архівів, незаконний тиск на істориків та політичне втручання в академічну дискусію довкола питань Голодомору, політичних репресій та визвольного руху;

- вилучення зі шкільних підручників історії цілих періодів та історичних постатей;

- призначення на посаду Голови УІНП комуніста В.Солдатенка, що поряд із очільницею Держкомархівів О.Гінзбург поставило галузь під контроль комуністичної партії;

- публічне заперечення Януковичем Голодомору як акту геноциду;

- тиск на журналістів та медіа щодо висвітлення тем української історії;

- ліквідація Українського інституту національної пам'яті як органу влади.

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.