Спецпроект

Одеса піймала "зірочку". Мер Костусєв каже, що у одеситів з головою все в порядку

Незабаром до герба міста Одеси додадуть радянську нагороду - "Зірку героя". Таке рішення ухвалили депутати Одеської міськради, посилаючись на прохання ветеранів війни.

"Ми пишаємося тим, що наше місто є містом-героєм. Думаю, хто виріс в Одесі - ми це ввібрали в себе з дитинства", - заявив міський голова Олексій Костусєв, уродженець міста Нєвєльськ, що на острові Сахалін (Росія).

За його словами, які цитує сайт "Репортер", "сучасний малий герб міста, хоругва міської ради, штандарт міського голови, прапор міста не відображають звання міста-героя".

Мер також заявив про те, що "є 20 тисяч підписів одеситів за вирішення питання щодо символіки міста". 

"Колишній Президент, і вся його помаранчева команда, яка поплутала, хто був правий в тій найстрашнішій війні, ми з вами, одесити завжди знали, що в тій війні були праві солдати радянської армії. У нас з головами все завжди було в порядку" - резюмував регіонал Костусєв.

На додачу депутат Одеської міськради Олексій Косьмін, крім зірки на гербі, запропонував віддати належне й ордену Леніна: "Треба дати протокольне доручення відповідним службам привести у відповідність з проголосованим регламентом символи міста-героя в сесійній залі. У нас там є зірка - але немає ордена Леніна. Нам не вдалося в минулому скликанні продавити це питання". 

У цілому, за проект рішення проголосували 109 депутатів, проти - 0, утрималися - 0, не голосували - 2.

"Ми ж не просто так прийняли це рішення, давайте встанемо і поплескаємо тим, заради кого ми це зробили", - підсумував Олексій Костусєв.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.