Спецпроект

Симоненко пропонує Верховній Раді згадати про Нюрнберг так, як це зробила Держдума

Щоб не дати "деяким політикам визнати СРСР рівною мірою відповідальним разом із Німеччиною за розв'язання Другої світової війни, а також реабілітувати і героїзувати колабораціоністів".

Депутати Верховної Ради від фракції Комуністичної партії Петро Симоненко й Ігор Алексєєв пропонують парламенту визнати важливість ролі Нюрнберзького трибуналу в історії України.

Про це сказано в проекті постанови №7405 "Про заяву Верховної Ради "До 65 річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями", зареєстрованому в Раді 30 листопада, повідомляють "Українські Новини".

Проектом постанови пропонується прийняти заяву парламенту, у якій він висловлює стурбованість і протест проти спроб деяких політиків, громадських діячів, політичних організацій і рухів применшити історичне значення для України міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, який розпочався 20 листопада 1945 року.

На думку авторів проекту, деякі політики прагнуть до визнання СРСР рівною мірою відповідальним разом із Німеччиною за розв'язання Другої світової війни, а також реабілітувати і героїзувати колабораціоністів.

При цьому в пояснювальній записці депутати нагадують, що трибунал визнав винною в розв'язанні Другої світової війни тільки гітлерівську Німеччину.

Автори вважають прийняття проекту постанови необхідним у зв'язку з тим, що заява парламенту про результати трибуналу запобігає спробам їх історичної ревізії, перекручування і приниження ролі Нюрнберзького суду.

Як повідомляла "Історична Правда", аналогічну заяву минулого тижня одноголосно прийняла Державна дума РФ,

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.