Спецпроект

Лауреатом премії імені Джеймса Мейса став редактор газети "День"

Визначено лауреата ІІ Премії імені Джеймса Мейса. Ним став редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков, науковий співробітник Інституту історії НАН України.

За задумом премія має вручатися не лише тим авторам, які пишуть на тему Голодомору, а й тим, хто працює на подолання постгеноцидності українського суспільства. Ще один важливий критерій - послідовність і висока освіченість кандидата.

"Я схиляюся перед пам'яттю Джеймса Мейса, - каже Ігор Сюндюков. - Бути удостоєним такої нагороди для мене величезна честь. Такі люди, як Джеймс Мейс, незрівнянно більшою мірою, ніж ми з вами, думали про вічне".

Премію імені Джеймса Мейса в галузі публіцистики "Громадянська позиція" було засновано з ініціативи головного редактора "Дня" Лариси Івшиної в 2008 році, коли Україна і світ відзначали 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 років. А рік тому, в 2009-му, її було вперше присуджено кандидату філософських наук, відомому публіцисту, кореспонденту газети "Флот України" та постійному авторові "Дня" Ігорю Лосєву.

Як зауважила Наталя Дзюбенко-Мейс (письменниця, дружина Джеймса Мейса): "Ставлення до Голодомору - це мірило і нашої громадянської позиції, і нашої совісті. Ігор Сюндюков, як ніхто, пронизливо і щиро пише на цю тему. І, як ніхто, він писав про Джеймса. Але надзвичайно цінні й інші його тексти. У мене є окрема папка, куди я скидаю більшість історичних розвідок Ігоря. Для мене вони - ціла енциклопедія. П'ять років демократії після помаранчевого Майдану не пройшли даремно. Суспільство змінилося. І в цьому заслуга журналістських голосів, особливо таких, що лунають з газети "День".

"Телекритика" висувала цього року свого кандидата на здобуття премії імені Джеймса Мейса. Ним був Аркадій Сидорук - автор книги "Голодомор: коли Україна і світ визнають правду? Роздуми над трагедією".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.