Спецпроект

Для більшості центральних українських каналів День жалоби не став трауром

Особливо обурює відсутність відповідного траурного символу на державному телеканалі. Георгіївську стрічку Перший національний тримав на своєму логотипі цілий місяць.

 

Для більшості центральних українських каналів День жалоби не став трауром.

До такого висновку спонукає телевізійна картинка та програмне наповнення ефіру, за яким у День пам'яті жертв Голодомору стежив дніпропетровський читач ІП Олексій Мазур.

Перший національний, ICTV, "Інтер", "Тоніс", СТБ, ТРК "Україна", НТН, К-1,  "ТЕТ", "1+1" вочевидь вирішили зайвою і непотрібною справою розміщувати під час трансляції на своїх логотипах траурну стрічку чи свічу пам'яті.

На цих каналах українському глядачеві ніщо не нагадує про трагічну дату. Все, як у звичайні дні. Те ж саме стосується і програм передач більшості з названих телемовників.

Особливо обурює відсутність відповідного траурного символу на державному телеканалі. Георгіївську стрічку Перший національний тримав на своєму логотипі цілий місяць. А от розмістити бодай на один день чорну стрічку на знак пам'яті за мільйонами замордованих голодом співвітчизників - зась. Мабуть, принципово.

"Перший інформаційний" постійно транслює ролики-нагадування про День скорботи і проводить спеціальний телемарафон, присвячений Голодомору. Ця тема постійно присутня у випусках новин, на столі ведучого горить свічка.

5 канал змінив колір логотипу - в цей день він став чорним.

ТВі теж змінив логотип, прибравши звідти яскраві фарби.  На каналі йдуть соціальні ролики, які нагадують про трагедію.

День жалоби також позначено на логотипі Нового.

Свічку пам'яті розмістив y кадрі і музичний канал М-1.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.