Спецпроект

Україна передала Ермітажу його експонат. Росіяни не поспішають робити жести у відповідь

За підрахунками українських істориків та мистецтвознавців, у Росії зберігається близько 30 тисяч предметів мистецтва, що належать Україні.

Україна передала російському державному Ермітажу викрадений звідти у 2005 році експонат - вазу ХІХ століття. Місцем для проведення церемонії передачі культурної цінності обрали київський Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Співробітники цього закладу мріють також повернути з Ермітажу частину своєї колекції. Утім, російська сторона радить не плекати марні надії, повідомляє радіо "Свобода".

Ваза ХІХ століття з безбарвного скла на підставці "накладного срібла" була виявлена в Україні через рік після крадіжки з Ермітажу. Від того часу тривала процедура повернення, що складається з кількох експертиз та судових засідань.

Зрештою культурна цінність повернулася до рук господарів. Відбулося це у київському Музеї мистецтв імені Ханенків, який за радянської доби також втратив частину своєї колекції. Кілька цінних картин тепер зберігаються саме в Ермітажі.

Про це розповіла директор музею Ханенків Віра Виноградова.

"У 20-30-ті роки з музеїв забиралися експонати, через Держторг продавалися за кордон, - каже вона. - Але деякі речі не продавалися і осідали в центральних музеях. Там є більше шести наших робіт. Найбільш цінні: перської роботи акваманіл, десь ХІІІ сторіччя, надзвичайно рідкісна річ; картина Натуара, французького художника, "Амур, що точить стріли"; ще декілька французьких пейзажів".

Утім, картини з музею Ханенків навряд чи повернуться до України, заявив радіо "Свобода" заступник директора Ермітажу Георгій Вілінбахов.

"Я привіз усю документацію по цих предметах, щоб створити віртуальний каталог колекції Ханенків. Що стосується передачі з музею до музею, то на мою думку, це справа доволі безперспективна. У роки між революцією та Другою світовою війною тодішній уряд до музейних колекцій ставився по-варварськи. Якщо ми зараз складемо список картин із Ермітажу, котрі перебувають не в Ермітажі, то це буде близько 18 тисяч предметів мистецтва, що є у різних музеях, зокрема, України", - зауважив Вілінбахов.

Не сприятиме поверненню культурних цінностей до України і поглиблена співпраця з Росією у сфері культури, задекларована чинною владою.

Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон не має повного і достеменного переліку експонатів, що протягом радянської доби були вивезені з України до російських музеїв.

За підрахунками українських істориків та мистецтвознавців, у Росії зберігається близько 30 тисяч предметів мистецтва, що належать Україні.

Тим часом, взаємний обмін вивезеними експонатами залишається непропорційним. Якщо з Росії в Україну повернулися кілька десятків предметів, то культурні цінності, котрі відправили у зворотному напрямку, вже рахують на сотні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.