Спецпроект

Учителів просять провести уроки про Голодомор, не чекаючи вказівки Табачника

Громадський комітет звернувся до вчителів та керівників навчальних закладів провести "Уроки пам'яті", оскільки Міносвіти саботує розпорядження Кабміну про заходи із вшанування пам'яті жертв Голодомору.

Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду звернувся до керівників освітніх закладів, вчителів підтримати загальнонаціональну традицію та провести у поминальний тиждень 22-26 листопада "Урок пам'яті".

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху. 

Міністерство освіти і науки України під керівництвом Дмитра Табачника цього року не проводило щорічну Всеукраїнську краєзнавчу акцію учнівської та студентської молоді «Колосок пам'яті» (згідно з чинним наказом МОН від 29.05.2007 р. №425 акція довгострокова та проводиться щорічно), говориться у прес-релізі ЦДВР.

Також МОН цього року не надсилало методичних рекомендацій щодо проведення "Уроку пам'яті", як це робилося у минулі роки за міністрів Вакарчука (2007-2010), Ніколаєнка (2005-2007) та Кременя (1999-2005), стверджується у прес-релізі ЦДВР.

Дмитро Табачник не виконує чинне розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 р. №1429-р "Про затвердження плану заходів на 2009-2010 роки із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, дальшого дослідження теми голодоморів в Україні".

Згідно з цим розпорядженням освітнє відомство повинно було постійно:

  • Забезпечувати проведення виставок, які висвітлюють події, пов'язані з геноцидом Українського народу, та організувати ознайомлення з ними учнів та студентів; оформлювати у навчальних закладах тематичні стенди.
  • Забезпечувати поглиблене вивчення у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах теми голодоморів в Україні, активне залучення шкільної та студентської молоді до пошукової та науково-дослідницької діяльності; проводити тематичні лекції, уроки пам'яті, виховні години, конференції, присвячених висвітленню подій, що відбувалися під час голодоморів в Україні.
  • Організовувати зустрічі осіб, що пережили Голодомор 1932-1933 років в Україні, з учнями та студентами. Організовувати постійне відвідування учнями загальноосвітніх навчальних закладів, студентською молоддю Національного музею "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні".

Учасники громадського комітету закликали усіх людей доброї волі, незалежно від національності, громадянства та віросповідання, усіх, хто поділяє біль та скорботу українського народу, 27 листопада о 16-й годині запалити свічку пам'яті за душі тих, хто став жертвою Голодомору.

Нагадаємо, що услід за Україною ряд країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.