Спецпроект

Греко-католики хочуть повернути собі те, що їм належало до "перших совітів"

Верховний Архиєпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар наголошує, що церква хотіла б повернути собі те майно, яке їй належало до приходу більшовиків на Галичину.

В інтерв'ю тижневику "Коментарі" очільник українських греко-католиків сказав: "Ми претендуємо на те майно, що належало нашій церкві принаймні до 1939 року. В ті часи кожна парафія на селі мала якусь земельну ділянку, з якої священик утримував себе. Ми би були раді, щоб нам це майно повернули. Ми мали будинки, школи, монастирі, які належали до церкви і які держава забрала".

Блаженніший Любомир наголошує, що "Ми не хочемо нічого нового, нічого, що не було наше".

Недостатньо того, що влада повертає церкві лише частину культових споруд, які колись належали церкві - "Є ще багато іншого, що давало можливість церкві сповнювати служіння. Наприклад, школи, преса, потребують багато грошей. Мусимо збирати гроші, а значить - це стає тягарем для членів нашої церкви. Маючи майно, що нам належало, було би простіше нам оплатити ці різні додаткові видатки. Так що ми маємо претензії і висуваємо їх нашій державі".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.