Спецпроект

40 днів тому не стало скульптора Ади Рибачук

"Эта маленькая хрупкая женщина была смертоборцем. Она боролась за жизнь, за тех, кто стоит на грани гибели, за память живых о мертвых"

22 сентября Ада Рыбачук ушла из жизни и Мира, того единого мира, в котором живет целостный Человек.

Когда-то она сказала: «Все время существования своего на Земле человек стремится познать, что такое смерть, постичь переход - куда? - не смирясь с остановкой, концом, уничтожением жизни».

Грандиозный «Северный цикл» Рыбачук-Мельниченко, доказавший мужество народа, живущего на грани трагического уничтожения.

Многолетний труд выдающихся художников - Стена Памяти на Байковом кладбище в Киеве - чудовищное убийство которого, едва ли не реванш самой смерти за их многолетнее с ней противоборство.

Проект «Когда рушится мир...», посвященный памяти жертв Бабьего Яра - Жизнь против Смерти.

Это история не только их творчества, но и гражданского мужества, верности человеческим принципам.

Эта маленькая хрупкая женщина была смертоборцем. Она боролась за жизнь, за тех, кто стоит на грани гибели, за память живых о мертвых.

Наша скорбь глубока.

Евроазиатский еврейский конгресс
Конгресс национальных общин Украины

 

Ада Федорівна РИБАЧУК (27 липня 1931 - 22 вересня 2010), художник. Закінчила Київський державний художній інститут (1957). Працювала в малярстві, графіці; писала нариси, есе, сценарії.

Окремі твори перекладено польською, німецькою, французькою, англійською мовами.

Срібна призерка VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (1957). Член Спілки художників (1957). Почесний член Спілки кінематографістів України (1999).

Почесний громадянин м. Нар'ян-Мар (1998). Почесний член Народної академії культури та людських цінностей (США) з 1995 р.

В архітектурі, монументальному мистецтві, скульптурі, документальному кіно працювала в співавторстві з В. Мельниченком. Із 1957 бере участь у республіканських, всесоюзних, а також зарубіжних виставках: у ОАР (1958), ЧССР (1957, 1958), Фінляндії, УНР, СФРЮ (1961), Італії (1962), Іраку (1963), Афганістані (1964), МНР (1964), ПНР (1967), США (1977, 1995), Болгарії (1985), Угорщині (1985), НДР (1986), Норвегії (1993) та інших.

Декорувала київський Центральний автовокзал (мозаїчні панно), Палац дитячої творчості. Автор Стіни Пам'яті біля крематорію на Байковому кладовищі.

Прагнучи створити в місті художній музей, разом із художником В. Мельниченком подарувала 1959 р. місту 118, а 1979 - ще 33 твори. Мешкала в Києві.

Година папуги. Погані передчуття професора Свяневича

"Я аніскільки не сумнівався, що вступ Радянської Росії у наші східні воєводства буде означати для них кінець існуючому там польському впливу і відрив тих територій від Польщі. Я не був би проти передачі тих воєводств незалежним Україні і Білорусі, якби такі існували, але не бачив сенсу в передачі їх Радянському Союзу". Як професор Свяневич передбачив Велику війну.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР