Спецпроект

Патріархові Філарету - 15 років

22 жовтня 2010 р. виповнюється 15 років від часу інтронізації на Київський патріарший престол Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. З цієї нагоди в столиці 21-22 жовтня проходять урочистості.

Рівно 15 років тому на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополита Філарета (Михайла Денисенка) обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України.  

 У 1997 р. за поданням єпископату Московського патріархату Архієрейський Собор РПЦ видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)». Раніше його було позбавлено сану митрополиту на Соборі УПЦ (МП) за "розкольницьку діяльність".

"22 жовтня УПЦ КП відзначає 15-ліття патріаршества владики Філарета, якого вірний друг професор мистецтвознавства Дмитро Степовик назвав «народним патріархом». Між тим, вся політика Патріарха Філарета була спрямована на досягнення становища «державного патріарха». Роками керівництво Київського Патріархату чекало на «свою владу», яка зробить УПЦ КП державною Церквою.

Патріарх Філарет та професор Степовик використовували кожну нагоду, щоб проповідувати державним мужам про приклад імператора Костянтина і князя Володимира, розповідали, що для православної традиції природно, коли держава визначає, яка в ній має бути Церква. Іншого шляху для утвердження УПЦ КП нібито і не було...".

Повна версія - на сайті РІСУ 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.