Спецпроект

Двох голосів не вистачило для кладовища

Верховна Рада не підтримала ідею створення національного військового меморіального кладовища. За відповідний законопроект проголосували 224 нардепи.

Мета законопроекту, внесеного народним депутатом з фракції Партії регіонів, Вадимом Колесніченком, є «увічнення пам'яті загиблих воїнів-визволителів у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, учасників війни в Афганістані, інших військових конфліктів і під час виконання службових обов'язків і присяги на вірність народу України».

Автор законопроекту, за даними Інтерфакс-Україна, пропонував передбачити у державному бюджеті на 2010 рік 6,6 млн. гривень на фінансування створення такого меморіалу.

Національне військове кладовище мало б бути розміщене в селищі Биківня під Києвом. Між іншим, саме там, де було розстріляно 100-120 тисяч киян, і знаходиться Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.